Книга Сираха

Сираха

1.Мудрість — від Бога 1-10; мудрість — це острах Божий 11-21; життєві вказівки для мудреця 22-30.

1.Всяка премудрість — від Господа, з ним же вона і повіки.

2.В морі пісочки, краплі дощу і вічности днини — хто порахує?

3.Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні — хто дослідить?

4.Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум — від віку.

5.Джерело мудрости — слово Боже у вишніх, а дороги її — заповіді відвічні.

6.Корінь мудрости — кому він відкрився? І наміри її потаємні — хто про них знає?

7.Спізнання мудрости — кому об’явилось? І хто її досвід збагнув багатющий?

8.Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі своєму.

9.Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми,

10.над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять його.

11.Страх Господній — то слава й честь, веселощі й вінок раювання.

12.Страх Господній звеселює серце й радощі дає, втіху та довголіття.

13.Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого — благословенним.

14.Початок мудрости — боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом.

15.Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде.

16.Повнота мудрости — страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми;

17.цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні — плодами своїми.

18.Вінець мудрости — острах Господній, від нього квітне мир і здоров’я благодайне.

19.І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її.

20.Корінь мудрости — страхатися Господа, тож віття її — довголіття.

21.Острах Господній гріхи віддалює; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає.

22.Несправедливого гнів — невиправдальний, бо в запалі його гніву — його погибель.

23.До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає;

24.сам він дочасу свої слова ховатиме, його ж розум посвідчать уста численних.

25.У скарбниці мудрости — приповідки, повні знання; для грішника ж побожність — осоружна.

26.Прагнеш мудрости? Дотримуй заповіді, і Господь тобі її щедро надасть.

27.Бо мудрість і повчальність — острах Господній: вірність та лагідність йому довподоби.

28.Не будь нечуйним супроти остраху Господнього і не приступай до нього з серцем подвійним.

29.Не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої.

30.Не зносься вгору, щоб не впасти й не збезчестити душі своєї, бо Господь твої тайни відкриє й додолу кине тебе серед громади, — бо не причастивсь єси до остраху Господнього, і серце твоє облудне.

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

Книга Пісня Пісень

Пісня Пісень

1.

1.Пісня Пісень Соломона.

Молода:

2.Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша.

3.Запах пахощів твоїх найзапашніший, Розлите миро — твоє ім’я; Тому дівчата тебе люблять.

4.Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми. Ми будемо радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити. Яка ж то насолода тебе любити!

5.Я чорна, але гарна, дочки єрусалимські, немов кедарські шатра, немов шалманськії намети.

6.Ви не дивітеся на мене, що я засмагла, що мене осмалило сонце. Сини моєї матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники. Та я не стерегла виноградника мого власного.

7.Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів.

Хор:

8.Якщо не знаєш, о найкраща між жінками, то йди слідом за чередою й паси твої козлята коло шатер пастуших.

9.Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба!

10.Прегарні твої щоки у сережках, шия твоя — в намисті.

11.Ми тобі зробим золоті сережки зо срібними крапками.

Молода:

12.Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах.

13.Торбинка мірри — любий мій для мене, на моїх грудях спочиває.

14.Гроно кипрове — любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді.

Молодий:

15.Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої — голубки.

Молода:

16.Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша — сама зелень.

Молодий:

17.Трями наших домів — із кедру, а наші бантини, — з кипарису.

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

Книга Проповідника

Проповідник

1.Пролог 1-11; марність людського знання 12-18.

1.Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.

2.Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот — геть усе марнота.

3.Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?

4.Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.

5.Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.

6.Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.

7.Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.

8.Усякі речі втомлюють людину, а чому — ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.

9.Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.

10.Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» — то воно вже давно було у віках, які були перед нами.

11.Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, — не згадають про них ті, що прийдуть опісля.

12.Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

13.Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.

14.Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.

15.Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.

16.Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.

17.Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,

18.бо у великій мудрості — велика журба, хто додає знання, додає страждання.

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

Книга Приповідок

Приповідки

1.Заголовок 1-7; лихе товариство 1-19; заклик мудрости 20-33.

1.Приповідки Соломона, сина Давида, | царя Ізраїля,

2.щоб пізнати мудрість і навчання, | щоб зрозуміти слова розсудні,

3.щоб засвоїти (собі) освічену науку, | — справедливість, правосуддя та правоту, —

4.щоб дати простодушним розсудність, | юнакові знання та обачність,

5.щоб мудрий слухав і зростав у знанні, | розумний придбав здорові засади,

6.щоб зрозумів приповідки та приховане значення, | слова мудрих та їхні загадки.

7.Острах Господній — початок мудрости; | безумні мудрістю й навчанням нехтують.

8.Слухай, мій сину, настанови батька твого; | не відкидай поучування матері твоєї,

9.бо це гарний вінець тобі на голову, | намисто тобі на шию.

10.Мій сину! коли тебе будуть зводити грішні, | не піддавайся!

11.Як скажуть: «Ходи з нами, засядьмо на кров невинну, | причаймося на безвинного — без усякої причини,

12.поглиньмо їх, мов Шеол, живих, | цілком, мов би вони провалилися в пропасть!

13.Ми знайдемо всяких благ дорогоцінних, | сповнимо наші доми здобиччю.

14.Кинь жереб твій разом із нами, | гаман нехай один буде в усіх нас!»

15.Мій сину! не ходи по їхній дорозі з ними, | зверни ногу твою з їхньої стежки,

16.бо ноги їх біжать до злого, | поспішають, щоб кров пролити.

17.Таж даремно розставляють сіть | в очах усілякої пернатої породи.

18.Вони ж на власну кров чигають, | на самих себе засідають.

19.Такий кінець усіх тих, що на здирство ласі; | воно вбиває того, хто його в собі має.

20.Мудрість по вулицях голосить, | свій голос по майданах піднімає,

21.на роздоріжжях гомінливих кличе, | при входах у браму в місті виголошує:

22.«Докіль, придуркуваті, дурноту любитимете? | Докіль насмішники кохатимуться в насмішках, | безумні ненавидітимуть науку?

23.Верніться на мою дорогу; | ось ізіллю на вас мій дух, | слова мої звіщу вам.

24.За те, що кликала я, та ви зреклися, | як простягала руку, ніхто не хотів зважати,

25.за те, що гордували всякою порадою моєю, | моїх докорів не сприймали, —

26.то я буду сміятися з вашого нещастя, | я буду кпити, як на вас страх надійде;

27.як страх на вас надійде, немов буря; | злетить на вас нещастя, немов вихор, | коли на вас наляже гніт і смуток.

28.Тоді будуть до мене кликати, та я не обізвуся, | будуть шукати мене пильно, але не знайдуть.

29.За те, що вони зненавиділи науку, | страху Господнього не прийняли,

30.поради моєї не бажали, | знехтували всі мої докори, —

31.тому плоди своїх учинків їстимуть, | наситяться задумами своїми.

32.Бо відступництво невігласів їх убиває, | і безтурботність дурнів губить їх.

33.Хто ж слухає мене, той житиме безпечно, | і буде спокійний, не боявшися лиха».

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

Книга Іова

Книга Іова

1.Чесноти та багатства Іова 1-5; заздрощі Сатани 6-12; нещастя спадають на Іова 13-22.

1.Був чоловік у землі Уц на ім’я Іов. Чоловік той був щирий і праведний, богобоязливий і цурався зла.

2.І народилось у нього семеро синів і три дочки.

3.А статку було в нього 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар волів, 500 ослиць і пребагато челяді, так що чоловік той був найбагатший з усіх мешканців Сходу.

4.Сини його звичайно сходилися собі у призначений день та бенкетували в кожного по черзі. Кликали вони й трьох сестер своїх їсти й пити з собою.

5.І як дні гостин завершували круг свій, посилав Іов по них і наказував їм очищуватись. Другого дня вставав він рано-вранці й приносив за кожного з них всепалення, бо говорив сам до себе: «Може мої діти согрішили і лихословили Бога в своєму серці» Так чинив Іов увесь час.

6.Та ось одного дня прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними.

7.Господь спитав Сатану: «Звідкіль ти прийшов?» Відповів Сатана Господеві й мовив: «Кружляв я по землі й ходив довкола неї.»

8.Господь сказав Сатані: «А чи звернув ти увагу на слугу мого Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла.»

9.Сатана відказав Господеві й промовив: «Хіба даремно Іов боїться Бога?

10.Хіба ти не огородив його та його дім і все його майно навколо? Ти благословив працю рук його, і стада його ширяться по країні.

11.Та простягни лиш руку твою і діткнися всього його майна: побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі!»

12.Господь сказав Сатані: «Гаразд! Усе, що він має, — у твоїй руці. Тільки на нього самого не простягай руки твоєї.» І пішов Сатана геть з-перед лиця Господнього.

13.І сталось однієї днини, як сини та дочки його їли й пили вино в домі старшого брата свого,

14.прийшов посланець до Іова й мовив: «Воли були у плузі, а ослиці паслись поблизу них;

15.аж ось кинулись на них савеї і позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.»

16.Ще говорив він, аж ось приходить другий та й каже: «Божий вогонь упав із неба і спалив овець і чабанів, пожер їх. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.»

17.Ще говорив цей, аж надходить інший та й каже: «Халдеї, згуртувавши три ватаги, напали на верблюдів та й позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.»

18.Ще говорив цей, аж приходить інший та й каже: «Сини твої та дочки трапезували й пили вино в домі свого старшого брата,

19.аж сильний вітер подув з пустині, напер на чотири вугли дому, і дім завалився на дітей, і вони загинули. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.»

20.Устав Іов, роздер на собі одежу, обстриг волосся, упав до землі, поклонивсь і мовив:

21.«Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!»

22.У всьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога.

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах