Сираха
1.Мудрість — від Бога 1-10; мудрість — це острах Божий 11-21; життєві вказівки для мудреця 22-30.
1.Всяка премудрість — від Господа, з ним же вона і повіки.
2.В морі пісочки, краплі дощу і вічности днини — хто порахує?
3.Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні — хто дослідить?
4.Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум — від віку.
5.Джерело мудрости — слово Боже у вишніх, а дороги її — заповіді відвічні.
6.Корінь мудрости — кому він відкрився? І наміри її потаємні — хто про них знає?
7.Спізнання мудрости — кому об’явилось? І хто її досвід збагнув багатющий?
8.Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі своєму.
9.Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми,
10.над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять його.
11.Страх Господній — то слава й честь, веселощі й вінок раювання.
12.Страх Господній звеселює серце й радощі дає, втіху та довголіття.
13.Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого — благословенним.
14.Початок мудрости — боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом.
15.Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде.
16.Повнота мудрости — страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми;
17.цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні — плодами своїми.
18.Вінець мудрости — острах Господній, від нього квітне мир і здоров’я благодайне.
19.І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її.
20.Корінь мудрости — страхатися Господа, тож віття її — довголіття.
21.Острах Господній гріхи віддалює; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає.
22.Несправедливого гнів — невиправдальний, бо в запалі його гніву — його погибель.
23.До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає;
24.сам він дочасу свої слова ховатиме, його ж розум посвідчать уста численних.
25.У скарбниці мудрости — приповідки, повні знання; для грішника ж побожність — осоружна.
26.Прагнеш мудрости? Дотримуй заповіді, і Господь тобі її щедро надасть.
27.Бо мудрість і повчальність — острах Господній: вірність та лагідність йому довподоби.
28.Не будь нечуйним супроти остраху Господнього і не приступай до нього з серцем подвійним.
29.Не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої.
30.Не зносься вгору, щоб не впасти й не збезчестити душі своєї, бо Господь твої тайни відкриє й додолу кине тебе серед громади, — бо не причастивсь єси до остраху Господнього, і серце твоє облудне.
2.Очищення досвідом 1-6; про конечність мати довір’я 7-11; горе хитким 12-14; життя у страсі Господньому 15-18.
1.Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси.
2.Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті — не бентежся.
3.Пристань до нього, не відступайся, щоб звеличився ти наостанку.
4.Все прийми, що тебе лиш спіткає, і, пониженим бувши, всі зміни стерпи.
5.Бо золоту проба — вогонь, а бездоганному — горно пониження,
6.Вір йому, і він за тебе заступиться; спрямуй на благо свою путь і надійся на нього.
7.Ви, що страхаєтеся Господа, чекайте на його милосердя і не схиблюйте, щоб вам не впасти.
8.Ви, що страхаєтеся Господа, вірте йому, і нагорода ваша не пропаде.
9.Ви, що страхаєтеся Господа, надійтесь на благо, на вічне раювання й на милосердя.
10.Гляньте на днедавні покоління, подивітеся: чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві? Чи був хтось полишений, страхавшись його? Чи, взивавши до нього, був хтось від нього погорджений?
11.Господь бо співчутливий і милосердний, він відпускає гріхи й спасає в скорботі.
12.Горе серцям боязливим та рукам охлялим, та й грішникові, який двома стежками ходить.
13.Горе серцю байдужому, бо, не мавши віри, буде воно беззахисне.
14.Горе вам, у яких терпець увірвався: що чинитимете, коли то Господь навідається?
15.Ті, що Господа страхаються, не будуть нечуйні до слів його, і ті, що його люблять, пильнуватимуть путі його.
16.Ті, що Господа страхаються, шукатимуть його ласки, і ті, що його люблять, наситяться його законом.
17.Ті, що Господа страхаються, напоготують серця свої і смирять перед ним свої душі.
18.Киньмося в Господні руки, а не в руки людськії, бо яка його велич, таке й його милосердя.
3.Четверта заповідь 1-16; межі знання 17-25; добро та зло 26-31.
1.Мене, вашого батька, слухайте, діти, і так чиніте, щоб спасенними бути.
2.Бо Господь звеличив батька у дітях, і право матері на синах закріпив.
3.Хто шанує батька, той гріхів збувається.
4.Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає.
5.Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях, і в день своєї молитви буде вислуханий.
6.Хто звеличує батька — довго житиме; хто Господеві слухняний — матір свою заспокоїть,
7.і як господарям прислуговуватиме батькам своїм.
8.Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе.
9.Бо батьківське благословення доми дітей укріплює; прокляття ж матері руйнує їхні основи.
10.Не вихваляйсь безчестям твого батька — нема бо тобі слави в батьковім безчесті.
11.Бо слава для людини в честі свого батька, і ганьба для дітей — матір знеславлена.
12.Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя;
13.і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти — повносилий.
14.Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться.
15.За дня скрути твоєї Бог тебе згадає, і гріхи твої зникнуть, як лід від спеки.
16.Неначе богохульник, той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір.
17.Сину, виконуй діла свої скромно, і полюбить тебе людина, Богові мила.
18.Що більший ти, то більше понижуйся, а знайдеш у Господа ласку.
19.Є багато високих та славних, але тайни свої відкриває він скромним.
20.Велика бо могутність Господня, а славиться він смиренними.
21.Не шукай того, що важке тобі занадто; не досліджуй того, що понад сили твої.
22.Роздумуй над тим, що тобі доручено, заховані ж речі тобі непотрібні.
23.Не силкуйсь на те, що тобі не під силу, бо тобі й так об’явлено понад людське розуміння.
24.Багатьох бо збила з дороги власна гординя, і наміри лукаві привели їхній ум до занепаду.
25.Де немає зіниць, немає і світла, — не намагайся ж переконати невігласа.
26.Затверділе серце порине наприкінці в нещастя; хто любить небезпеку — в ній і загине.
27.Затверділе серце само кладе біду на себе, і грішник прибавляє гріх до гріха.
28.На нещастя гордого немає ліків, бо закорінилось у ньому зело лукавства.
29.Серце розумного роздумує над приповідками, ба — мудрий бажає й вуха, яке б слухало.
30.Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає.
31.Відплатник за доброчинства думає прийдешнім, тож у день свого падіння він знайде підтримку.
4.Чин добра 1-10; любов до мудрости 11-19; ложний сором не потрібен 20-31.
1.Сину, не грабуй життя злидаря і не давай томитись очам нужденного.
2.Не засмучуй душу, яка голодує, і не гніви людину, яка бідує.
3.Не завдавай турботи серцю безталанного, і бідному не відмовляй милостині.
4.Не відштовхуй жебрака у біді, і від бідака не відвертай обличчя свого.
5.Від старця не відводь очей, і не давай нікому приводу тебе проклинати.
6.Бо як хтось позве прокльон на тебе в своїм розпачі душевнім, то його прохання дійде до слуху Творця його.
7.Стань любим громаді, схиляй голову перед вельможею.
8.Вухо ж нахиляй до бідного, лагідно відказуй на його привітання.
9.Визволяй погнобленого з рук гнобителя; не будь малодушний у судах твоїх.
10.Сиротам будь за батька, за чоловіка для їхньої неньки, тож станеш як син Всевишнього, і злюбить він тебе більше, ніж рідна мати.
11.Мудрість дітей своїх підносить угору і тими піклується, хто її шукають.
12.Хто її любить, той життя любить; хто встає за нею зранку — сповниться радощів.
13.Хто її посідає, той славу успадкує; куди б не пішов він, з ним Господнє благословення.
14.Служники її — богослужебники Святого; залюблені в неї — улюбленці Господа.
15.Хто її слухає, той судитиме народи; хто зважає на неї — житиме в безпеці.
16.Хто звірився на неї — успадкує її, і потомки його її посідатимуть.
17.Вона ж бо напочатку шляхами кривими його водитиме й насилатиме на нього страх та тривогу, ще й у повчаннях його іспитуватиме, поки не зможе покластись на нього, і його випробовуватиме правосуддям своїм, —
18.а потім знов поверне його на дорогу просту, і відкриє йому свої таємниці.
19.Коли ж він зблудить, то вона його покине і віддасть його на загибель.
20.Мій сину, вважай на час та бережися зла, тож не червонітимеш сам за себе.
21.Є стид, що до гріха призводить, а є стид — слава та милість.
22.Не зважай ні на кого собі на шкоду і не стидайся собі на погибель.
23.Слушного часу не приховуй своєї думки.
24.З думки пізнається мудрість, а освіта — з мови язика.
25.Не супереч правді, і соромся твого неуцтва.
26.Згрішив ти — не соромся визнати: проти течії річки не силуйся.
27.Не покладайся на дурного, не відсторонюйся від вельможного.
28.За правду борись аж до смерти, тож за тебе й Господь Бог змагатиметься.
29.Язиком не будь зарозумілий, а ділами — лінивий та недбайливий.
30.Не роби з себе лева у власній хаті, вередуна — супроти хатньої челяді.
31.Не розтулюй руку, щоб брати, не стулюй, коли треба давати.
5.Проти багатства й зарозумілости 1-8; про розмову 9-15.
1.Не покладайся на власні багатства, не кажи, — я самодостатній!
2.Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця.
3.і не кажи, хто, мовляв, мій володар, — бо каригідне Господь таки скарає.
4.Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» — Господь бо довготерпеливий.
5.Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши,
6.і не кажи: «А що милосердя його велике, то й безліч гріхів мені він відпустить», — бо й милосердя, і гнів є у нього, тож на грішних спаде його обурення.
7.Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти.
8.Не звіряйсь на багатства, несправедливо набуті: не допоможуть тобі в день нещастя.
9.Не війся у кожному вітрі і не ступай усякою стежкою: так бо робить грішник двоязичний.
10.Стій твердо при своїй думці, і хай одне буде твоє слово.
11.Слухавши, будь скорий, а відповідавши — повільний.
12.Відповідай ближньому, коли відаєш, коли ж ні — поклади долоню на уста собі!
13.І слава, і неслава — в розмові; язик людини — її погибель.
14.Не допусти, щоб тебе називали підшептувачем, і язиком своїм не наклеплюй, бо на злодія сором спадає, і на двоязичного — осуд тяжкий.
15.Ні в великім, ні в малім не провинюйсь, і не ставай з друга ворогом.
6.Пристрасть — погубна 1-4; випробування друзів 5-13; справжній приятель 14-17; відвага й мудрість 18-22; вона — солодке ярмо 23-31; про потребу навчатися мудрости 32-37.
1.Лихе ім’я і ганьбу успадкує наруга, — так само і грішник двоязичний.
2.Пристрастями себе не роз’ятрюй, бо, мов бугай, вони тебе розірвуть, —
3.їстимеш своє листя й власні плоди погубиш та й станеш, мов те дерево висохле.
4.Руйнує душа погана того, хто її посідає, для ворогів його посміховиськом робить.
5.Уста солодкі помножують прихильників, і язик добромовний побільшує ввічливість.
6.Твої миротворці хай будуть численні, порадник же твій — один на тисячу.
7.Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй — не квапся звірятись на нього;
8.бо буває і друг своєкорисний: він не лишиться при тобі в день горя твого.
9.Буває і приятель, що стає противником і відкриває твою сварливість тобі на сором.
10.Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого:
11.добре тобі — він, ніби другий ти, ще й на челядь твою покрикує,
12.а підупадеш, то й обернеться він проти тебе й твого уникатиме обличчя.
13.Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись!
14.Вірний приятель — міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб.
15.Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити.
16.Приятель вірний — то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються.
17.Хто Господа страхається — зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде.
18.Сину, повчання приймай уже замолоду, то й знаходитимеш мудрість аж до сивини.
19.Мов той орач або сіяч, приступай до неї і плодів її добрих очікуй: у праці над нею хай трохи потрудишся, а вже незабаром її плоди споживатимеш.
20.Вона важка для неосвічених, не пристане до неї і легкодухий;
21.каменем бо важучим над ним вона тяжітиме, тож, не гаявши часу, відкине її він.
22.Бо мудрість така, як і її назва; небагатьом вона очевидна.
23.Слухай но, сину, сприйми мою думку, не відкинь моєї поради:
24.встроми свої ноги у пута її, а твій карк — у її нашийник;
25.підстав плечі, щоб нести її, — не гнівайсь на її кайдани;
26.всією душею приступи до неї, чимдуж дороги її пильнуй:
27.вистежуй її, вишукуй її, і спізнати себе вона дасть; а заволодівши нею, не випускай її,
28.бо наостанок ти знайдеш у ній спочинок, і раюванням вона тобі стане,
29.і пута її будуть тобі захистом могутнім, а нашийник її — шати препишні.
30.Золоті бо на ній прикраси, її узи плетені з гіяцинту.
31.Як пишне убрання, її надягнеш і вінець раювання вкладеш на себе.
32.При бажанні, сину, станеш освіченим, а бувши слухняним, будеш і розумним.
33.Злюбивши слухати, тим і навчишся, — вухо нахилявши, станеш мудрим.
34.Будь серед збору старших, а хто мудрий — того тримайся.
35.Слухай охоче кожну побожну розмову, і приповідок розумних не цурайся.
36.Узрієш розумного — вже зрання спіши до нього, а нога твоя хай його пороги оббиває.
37.Вдумуйся у повеління Господні, над завітами його повсякчасно роздумуй; він скріпить твоє серце, і бажана мудрість надасться тобі.
7.Життєві вказівки 1-7; справжня побожність 8-11; правдива доброта 12-17; треба бути добрим супроти всіх 18-36.
1.Не кой лиха, то й не підпадеш під владу лиха.
2.Відступись від неправди, то й вона тебе полишить.
3.Сину, не сій у борознах несправедливости, щоб усемеро з них не пожав.
4.Не проси у Господа влади, ані в царя — престолу слави.
5.Не виправдуйся перед Господом, не мудруй перед царем.
6.Не силкуйся стати суддею, як викорінити неправду неспроможен, щоб не злякався ти перед вельможним і правоти своєї не ущербив.
7.Не гріши проти збірноти міської, не понижуй себе у натовпі.
8.Не впадай двічі у гріх, бо і в одному не будеш безвинним.
9.Не кажи: «Бог узгляднить многоту дарів моїх і мої приносини Бог Всевишній прийме!»
10.Не будь недбалий у молитві; не занедбуй давати милостиню.
11.Не зневажай людину, якій гірко на душі, — бо той, хто понижує, той і підносить.
12.Не куй ложі на брата свого й другові не кой такого.
13.Не бреши ніякою брехнею нічого доброго з того не вийде.
14.Не галасуй у громаді старших; не молися повторенням слів.
15.Покинь нехіть до тяжкої праці й до хліборобства, що його Всевишній установив.
16.Не вчислюйсь у грішну многоту: пам’ятай, що гнів не забариться.
17.Глибоко смири свою душу: вогонь бо й хробацтво — кара нечестивим.
18.Не обмінюй друга за гроші, ані рідного брата за золото офірське.
19.Не цурайся мудрої й доброї жінки: ласка її понад золото.
20.Не кривдь слугу, що працює чесно, ані наймита, що віддано служить.
21.Розумного слугу хай душа твоя злюбить: свободи його не позбав.
22.Маєш скотину? Пильнуй її. Корисна тобі? Тримай її.
23.Є в тебе діти? Виховуй їх і вже змалку роби гнучким їхній карк.
24.Є в тебе дочки? Дбай про їхнє тіло і не дивися на них занадто весело.
25.Видай дочку твою, і велике діло зробиш, — та віддай її за чоловіка розумного.
26.Є в тебе жінка до душі? Не відкидай її. Коли ж не мила тобі — не покладайсь на неї.
27.Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї.
28.Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?
29.Усією душею Господа шануй і священиків його поважай.
30.Що сили твоєї — люби свого Творця і служителів його не полишай.
31.Страхайся Господа та ієрея шануй його частку давай йому, як воно тобі звелено: первоплід, провинну жертву й дар лопатки, посвятну жертву й первоврожай священний.
32.А й бідному простягни свою руку, щоб завершилось твоє благословення.
33.Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки.
34.Не цурайся тих, що плачуть, і сумуй з тими, що у смутку.
35.Не вагайсь відвідати хворого — люблений будеш за те.
36.У всіх ділах твоїх пам’ятай про твою кончину — повіки не згрішиш.
8.Належна поведінка супроти людей 1-9; про небезпечних людей 10-19.
1.Не сварися з могутнім, щоб не потрапити в його руки.
2.Не судися з багатієм: переважить тебе ціною; багатьох бо золото погубило, а й царські серця зігнуло.
3.Не сварися з язикатим, не підкидай до вогню його дров.
4.Не жартуй з неосвіченим, бо збезчестить твоїх предків.
5.Не знеславлюй розкаяного грішника: пам’ятай, що на всіх нас — провина.
6.Не зневажай людини в старості її: ми бо теж постаріємось.
7.Не радій, коли хтось умирає: пам’ятай, що кожен скінчиться.
8.Не легковаж бесіди мудрих, вдумуйся в їхні приповідки, бо від них засвоїш освіту, а й як великим слугувати.
9.Не зневажай розмову старших, бо й вони навчились від пращурів; від них наберешся розуму, і як треба своєчасно відповідати.
10.Не розпалюй вугілля у грішника, щоб і сам не згорів у вогні його палючому.
11.Не поступайся перед зухвальцем, щоб не розставив засідку на тебе.
12.Не позичай сильнішому за тебе; а позичив — звикни до втрати.
13.Не поручуйся понад силу; а поручився — готуйся платити.
14.З суддею не позивайся: його судитимуть так, як він схоче.
15.З відчайдухом не пускайся в дорогу, бо стане тягарем для тебе: робитиме, що йому завгодно, і його безумство погубить тебе.
16.З гнівливим не заводься на сварку, пустинею з ним не ходи: кров для нього нічого не важить, і де нікому допомогти, там він тебе здолає.
17.Не радься з дурним: він не вміє приховати слова.
18.Чужого не роби свідком таємниці: не знаєш бо, як він поведеться.
19.Не відкривай кожному серця, щоб твоє щастя не пограбували.
9.Поведінка супроти жінок 1-9; уважність у поведінці 10-18.
1.Не ревнуй власну милу дружину; не навчай її поганого собі на шкоду.
2.Не віддавайся в руки жінці, бо коверзуватиме над тобою.
3.Не зустрічайся з блудницею, бо потрапиш у її сіті.
4.Біля співачки не засиджуйся, бо впіймаєшся на її хитрощі.
5.Не задивляйся надто на дівчину, щоб не скарали тебе з нею разом.
6.Не віддавай свою душу блудницям, бо спадщину свою втратиш.
7.Не розглядайся по вулицях міста і не блукай по глухих його закутках.
8.Відвертай від красуні очі й на вроду чужу не споглядай, бо жіноча краса багатьох спантеличила, і кохання від неї вогнем займається.
9.Із заміжньою разом не сідай, і з нею при вині не бенкетуй, бо душа твоя до неї прихилиться, і пристрасть на погибель штовхне тебе.
10.Не полишай старого друга, бо новий йому не дорівняє. Новий друг — нове вино: питимеш його радо, лиш коли постаріється.
11.Не ревнуй грішниковій славі: про страхіття кінця його не знаєш бо.
12.Не тішся з того, що нечестивим подобається: пам’ятай — їм немає аж до аду виправдання.
13.Будь здаля від того, хто має владу вбивати, то й не зазнаєш страхіть смерти; а приступиш, то не схиблюй, бо він життя тебе позбавить. Затям бо, що ходиш серед сітей і що валами міськими походжаєш.
14.Вчащай до ближніх, скільки можеш; радься з мудрими повсякчасно.
15.З розумними провадь свою розмову, всю бесіду твою — в законі Всевишнього.
16.Співтрапезниками тобі хай праведні будуть; з острахом Господнім хай буде хвала твоя.
17.Робота, виконана мистцем, похвали гідна, а вождь народу — мудрий у своєму слові.
18.Двоязичного побоюються в місті, балакуна ненавидять за базікання його.
10.Добрий і злий володар 1-3; зарозумілість і кончина тиранів 6-18; острах Господній 19-25; потреба зважати на власні вчинки 26-31.
1.Суддя мудрий виховує народ свій, правління розумного добре впорядкується.
2.Який суддя народу, такі й його слуги; який правитель міста, такі й усі його мешканці.
3.Цар неосвічений губить народ свій; місто заселюється розумом володарів.
4.Влада над землею в руці Господній, тож корисного правителя покличе він своєчасно.
5.У руці Господній успіх людини, тож на законодавця покладе він його славу.
6.Не гнівайся на ближнього ні за яку кривду — нічого не роби спересердя.
7.Гордість осоружна Господеві й людям, для нього й для них несправедливість — переступ.
8.Владарство від народу до народу переходить несправедливістю, насильством та багатством.
9.Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається?
10.Довга недуга з лікаря кепкує. Сьогодні цар — а ось узавтра помре він.
11.Вмираючи, людина дістає спадщину: гадів, звірів, черву.
12.Початок гордині людської — відступ від Господа, коли то своїм серцем від Створителя свого відходять.
13.Бо початок гордині являє собою гріх, і хто при ній перебуває, той мерзоту розливає. Тим то Господь на такого насилає несподівані кари й нищить його до кінця.
14.Престоли князівські повалив Господь, а на їхнє місце посадив смиренних.
15.Народи викорінив Господь, а насадив покірних натомість.
16.Господь зруйнував краї поган і знищив їх до самих основ землі.
17.Він вирвав деяких і вигубив ущент, та стер із землі пам’ять про них.
18.Не для людей бо створена гординя, ані лютий гнів для тих, що народилися від жінки.
19.Який рід поважаний? Рід людський. Який рід поважаний? Тих, що Господа страхаються. Який рід гідний погорди? Родонасіння людське. Який рід гідний погорди? Отих, що заповіді порушують.
20.Серед братів провідний з них — ними поважаний, в очах же Господніх — ті, що його страхаються.
21.Початок вивищення — острах Господній, первоначало ж відкинення — впертість та гординя.
22.Чи хтось багатий, чи славний, чи вбогий, а гідне хвали в них — острах Господній.
23.Не слід гордувати бідним, що має розум, і ніяк не личить грішника прославляти.
24.Начальник, суддя, вельможа перебувають у славі, та ніхто з них не більший за того, хто Господа страхається.
25.Мудрому рабові будуть вільні слугувати; той, хто тямущий, не матиме чого нарікати.
26.Не мудруй, коли заходжуєшся коло діла свого; не пишайся, коли тобі скрутно.
27.Вартісніший, хто працює і має всього доволі, ніж бродячий хвалько, що й кусня хліба не має.
28.Сину, прослав себе скромністю, шануй себе в міру своєї вартости.
29.Хто виправдає того, що грішить сам проти себе? Хто прославить того, який життя своє безчестить?
30.Бідного славлять за його знання, а багатого славлять за його багатство.
31.Хто поважаний в убозтві — оскільки більш був би в багатстві? А хто безславний у багатстві — оскільки більш був би у злиднях?
11.Оцінка людей 1-6; обережність 7-9; поміркованість 10-19; довір’я до Господа 20-34.
1.Мудрість смиренного підносить його голову і садовить його серед вельмож.
2.Не вихваляй мужа за його вроду і не гидуй людиною за її вигляд.
3.Бджілка між крилатими — маленька, а виріб її — найсолодший.
4.Не хвались одежею, що її носиш; не несись угору за дня слави; предивні бо діла Господні, і сховані від людей оті діла його.
5.Багато вже владарів сиділо на долівці, занедбаний же — носив корону.
6.Чимало вельмож було вельми принижено: прославлених передано в руки іншим.
7.Не гани, наперед не розслідивши: спершу зміркуй, а тоді вже дорікай.
8.Не відказуй раніше, ніж вислухаєш, і посеред розмови не встрявай.
9.Не сперечайся у справі, що тобі непотрібна: не сідай до грішників, коли вони сваряться.
10.Сину, багатьма справами не клопочися: намноживши їх, не оминеш закиду; гонитимеш за ними — не наздоженеш їх, а й утікатимеш — їх не уникнеш.
11.Один працює, трудиться, та квапиться, і тим більшу терпить нестачу;
12.інший же кволий, потребує допомоги, слабосилий, багатий на злидні, — але очі Господа на нього любовно дивляться, і його він підводить з його бідування
13.і голову його підносить угору, тож і будуть його подивляти численні.
14.Добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство — від Господа.
15.Мудрість, наука, законознавство походять від Господа, а й любов і рівні путі — від нього.
16.Дурнота й темнота створені для грішників, і хто зарозумілий у злі, з тим зло й залишиться.
17.Дарунок же Господній залишається в побожних, і його благовоління їх повік ущасливить.
18.Хтось багатіє завдяки старанням та ощадності, але ж нагороду ось яку він має:
19.коли він каже: «Я знайшов спокій і тепер от буду споживати свої блага», — то він і не знає, скільки промине так часу, аж мусітиме їх для інших лишити й померти.
20.Стій при завіті твердо, перебувай у ньому і виконуй його аж до постаріння.
21.Дивом не дивуйся на діла грішного, лиш, поклавшись на Господа, тримайся праці твоєї; з погляду бо Господа — річ легка: вмить, негайно збагатити злиденного.
22.Благословення Господнє — нагорода благочестивому, і його благословення вже незабаром заквітчається.
23.Не говори: «Чого мені ще бракує, і яких мені благ ще відтепер чекати?»
24.Не говори так: «Я маю вже достатньо, тож яка тепер біда мене може спіткати?»
25.За благосної днини забувається лихо, за лихого ж дня не пам’ятають добра, —
26.бо для Господа ж легко за дня кончини відплатити людині за її учинками.
27.Одна година у злиднях, і розкоші забуто; при кінці ж людини — діла її об’являються.
28.Аж до кончини не зви нікого щасливим: щойно при смерті мужа пізнають.
29.Не вводь абиякого до хати своєї — численні бо бувають хитрощі підступного.
30.Перепел-ловець у клітці — серце гордого: мов підглядач, пантрує він на твоє падіння.
31.Доброчинство лиходійством підмінює наклепник і в щонайкращому ваду знаходить.
32.Одна лиш іскорка велику ватру підпалює; грішник робить засідку, щоб кров пролити.
33.Лиходія бережись, який зло намислює, щоб, бува, не вчинив назавжди тобі сорому.
34.Чужого введеш у хату, а він заколот сподіє та й відчужить тебе від рідних твоїх.
12.Доброчинність 1-7, друзі й вороги 8-18.
1.Чинивши добро, знай, кому чиниш, то й матимеш подяку за твої добродійства.
2.Чини добро побожному, то й знайдеш нагороду, — хай не від нього, зате від Всевишнього.
3.Не зазнає добра, хто упертий у злому, і хто милостиню не роздає з почуттям любови.
4.Дай благочестивому, за грішника ж — не обставай.
5.Чини добро смиренному, та не подавай нечестивому: відмов йому хліба, стримайсь від подаяння, щоб він, бува, не запанував над тобою; він бо тобі подвійним злом відплатить за всі ті блага, які ти йому сподієш.
6.Бо й Всевишньому грішники осоружні, і нечестивим воздасть він відплатою.
7.Подай же доброму, а за грішника не обставай.
8.Друга годі спізнати у щасті, зате ворог не укриється — при нещасті.
9.Коли щастить комусь, то вороги його сумують, зате ж як не щастить, то й друг відступається.
10.Ніколи не звіряйся своєму ворогові, бо мов мідь позеленіла — така й злоба його.
11.Навіть як смириться він і ходитиме похнюплений, все одно будь уважний і стережися його. Наче б дзеркало витирав ти — так із ним поводься, знай, що нашарування до кінця його не приховає.
12.Зблизу до себе його не ставляй, щоб зваливши тебе, не став він на твоє місце. Праворуч від себе його не садови, бо намагатиметься він ослін твій засісти, — тож ти кінець-кінцем слова мої збагнеш і сумуватимеш, повчання моє згадавши.
13.Хто заклинача пожаліє, коли гад його вкусить, та й усіх отих, які зо звірями взаємляться?
14.Тож так воно й із тим, хто грішному товариш і хто в його злочинах участь бере.
15.Годину він побуде з тобою, а похитнись — він тебе не підтримає.
16.Устами своїми ворог солодкий, а в серці задумує тебе в яму звалити. Очима своїми ворог просльозиться, а знайде нагоду, то й не насититься кров’ю.
17.Спіткає тебе лихо — перед собою знайдеш його: ніби допомагаючи, він тебе перехопить,
18.прикивне головою, сплесне в долоні, багато наторочить ще й вираз обличчя змінить.
13.Багатія треба стерегтися 1-8; також і князів 9-14; багатий та бідний 15-26.
1.Хто смоли доторкнеться, той забрудниться, — хто гордому товариш, той до нього уподібниться.
2.Не піднімай вантажу, що тобі понад сили, — не вяжися з багатшим і сильнішим за тебе. Яке бо горщикові з казаном товариство? Цей ударив — а той і розбився!
3.Багатий кривдить та ще й покрикує, а скривджений бідний — перепрошувати мусить.
4.Як ти йому корисний — послугується тобою, а не матимеш нічого — він тебе й покине.
5.Як ти щось маєш, він співжитиме з тобою; призведе тебе до злиднів, — а й не журитиметься.
6.Як ти йому потрібний, він обдурить тебе: всміхнеться тобі, піддасть надії, балакатиме красно, спитає, чи чогось потребуєш;
7.присоромить тебе своїми бенкетами, щоб тебе ожебрачити двічі або й тричі, а нарешті — наглумиться, позирне й тебе кине, ще й головою над тобою покиває.
8.Тож зважай, щоб тобі у спокусу не втрапити й не зазнати пониження з-за власного безглуздя.
9.Позве тебе владика — збоку затримайся, тим то ще більш тебе він кликатиме.
10.Сам не втручайся, щоб тебе не виштовхали, а й не стій задалеко — щоб не забули.
11.Не намагайся з ним говорити як з рівним, і не покладайся на слова його численні, бо багатослів’ям він тебе випробує, а усміхавшись — тебе тим часом вивідає.
12.Безжалісний той, хто слів не зберігає: тобі він не поскнарить ні вдарів, ні кайданів.
13.Тому стережися й пильно зважай, бо ходиш ти разом із твоїм падінням.
14.Почувши це, не спи, а чувай; вік свій увесь люби Господа й вимолюй у нього твоє спасіння.
15.Усе живе любить собі подібне, і кожна людина — ближнього свого.
16.Кожне тіло до свого роду приєднується, і чоловік пристає до собі подібного.
17.Яке товариство ягняті з вовком? Ось так само й у грішника з побожним.
18.Що за мир між гієною та псом може бути? І що за мир між багатим та бідним?
19.Дикі осли в пустині — улови левів, ось так і здобич багатих — бідні.
20.Для гордопишного смиренність осоружна — ось так багатому й осоружен бідний.
21.Захитається багатий — його друзі підтримають; убогого, коли впаде, — відштовхнуть і друзі.
22.Спотикнеться багатий — усі біжать на допомогу; скаже дурницю — знаходять виправдання; а спотикнеться бідний, то йому ще й докоряють, коли ж розумно висловиться — ні у віщо оцінюють.
23.Заговорить багатий — усі замовкають, і мову його аж під хмари підносять; а бідний промовить — спитають: «Хто це?» — і коли спотикнеться, то його й з ніг зіб’ють.
24.Добре, коли багатство без гріха; убозтво ж погане лиш у мові безбожника.
14.Зажерливість 1-10; доцільне використання короткого часу 11-19; здобування мудрости 20-27.
1.Щасливий муж, у якого на устах нема нечестя, і якого не мучив докір гріхів.
2.Щасливий, кого не винуватить власне сумління, і той, хто своєї надії не втратив.
3.Скнарому серцеві не личить багатство, ані зависливій людині — маєтки.
4.Хто збирає, собі відмовляючи, той збирає набуток для інших, і майном його сторонні будуть розкошувати.
5.Хто недобрий сам до себе — до кого ж добрим він буде? Такий і з власних дібр не зазнає радощів.
6.Немає гіршого, ніж той, хто заздрить собі самому: така бо заплата за злобу його.
7.Коли й чинить він добро, то чинить несвідомо, і наостанку таки злобу свою виявить.
8.Лихий бо той, у кого очі зависні, хто обличчя відвертає, хто людей зневажає.
9.Око скупого не сите тим, що має, — скнарість висушує геть його душу.
10.Лукаве око заздро дивиться на хліб — отож і на власному столі його не має.
11.Мій сину, якщо тільки маєш, добре дбай про себе, а й Господеві чини достойні приносини.
12.Пам’ятай про те, що смерть не забариться і що рішення аду тобі не відкрито.
13.Ще перед кончиною чини добро другові й, скільки спромоги, простягай йому руку й давай.
14.Себе не позбавляй благосної днини, з доброго бажання не пропускай нічого.
15.Невже ти для іншого праці своєї не лишиш, і того, в чім трудився, жеребом не розділиш?
16.Давай і бери — й веселися душею: бо не в аду ж насолоди шукати!
17.Кожне тіло старіється, як і одежа, бо від віку присуджено: смертю помреш.
18.Як лист зелений на дереві рясному: один на землю падає, а другий виростає, — так бо й з родом тілесним та кровним: один умирає, другий народжується.
19.Кожне діло, в якому гнилизна, — щезне, і той, хто його чинить, з ним ізникне.
20.Щасливий муж, який над мудрістю роздумує і здібності розуму свого обмірковує;
21.який розмислює серцем над її дорогами і який над тайнами її розважає.
22.Він слідкував за нею, мов той мисливець, і на її стежках учиняв засідки.
23.Уважно він дивиться крізь її вікно і при її дверях він наслухує.
24.Отаборюється він біля її дому і в її стіни свій кілок забиває.
25.Під її руками своє шатро напинає і мешкає він у житлі щастя.
26.Такий під її опіку дітей своїх поставить і під її гіллям такий спочине.
27.Під її захистом сховається від спеки, а й житиме він у її славі.
15.Здобування мудрости 1-10; гріх — особиста провина 11-20.
1.Хто Господа страхається, той це вчинить; хто закон додержує, той мудрість здобуде.
2.І вона назустріч йому вийде, як мати, і, як жінка-дівиця, прийме його;
3.і нагодує його хлібом розуміння, і напуватиме водою мудрости.
4.Зіпреться на неї — не похитнеться, пристане до неї — не осоромиться.
5.Вона його винесе, піднесе над ровесниками і серед громади уста йому відкриє.
6.Знайде він радощі й вінок веселощів, і вічне ймення він успадкує.
7.Не осягнуть її ніколи нерозумні люди, грішні мужі її не узріють.
8.Від гордощів далеко вона перебуває, то брехливі люди й не згадують про неї.
9.Хвала з грішних уст не може личити, тому що вона не від Бога послана.
10.Зате з уст мудрого вона прославиться, і Господь його на добру путь наставить.
11.Не кажи: «Із-за Господа я согрішив», він бо того не чинить, що йому осоружне.
12.Не кажи, мовляв, він звів мене сам: людина бо грішна Господеві непотрібна.
13.Усяка мерзота Господеві осоружна, і тим нелюба, які його страхаються.
14.Це він, від первоначала створив чоловіка — і лишив його в руці свого власного рішення.
15.Якщо тільки побажаєш — заповіді збережеш, і дотримати вірність — у твоїй добрій волі.
16.Перед тобою він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку.
17.Ось перед людьми — життя і смерть: що забажає, те йому й дасться.
18.Бо велика мудрість Господня: він сильний владою і всевидющий.
19.Його очі на тих, які його страхаються, і сам він відає кожне діло людське.
20.Нікому не велів він бути нечестивим, нікому не давав він дозволу грішити.
16.Добрі діти 1-4; відплата 5-23; лад у світі 24-30.
1.Не бажай багато дітей ледачих, і не веселися синами нечестивими.
2.Як їх багато буде, не радій ними, коли вони не матимуть остраху Господнього,
3.Не покладайся на їхнє життя, і не звіряйся на їхню кількість: ліпше бо один, аніж ціла тисяча, і ліпше вмерти бездітним, ніж мати дітей нечестивих.
4.Бо від одного розумного заселиться місто, рід же беззаконних буде спустошений.
5.Багато ось такого бачило моє око, а й від того сильніше чуло моє вухо:
6.на зборах грішників вогонь займається, у неслухнянім народі гнів розпалюється.
7.Не було милосердя над стародавніми велетнями, які збунтувалися із-за власної сили.
8.Не пощаджено місця, де мешкав Лот, — стало бо осоружне з-за своєї гордині.
9.І не помилувано пропащого поріддя, яке було винищене за свої гріхи,
10.ані шестисот тисяч пішаниці, яка згромадилась у своїм жорстокосерді.
11.Навіть коли б був лиш один тугошиїй, то дивно було б, якби лишився безкарним, — бо й милосердя і гнів від Господа, могутнього в прощенні й у вияві обурення.
12.Великий він у милості, великий і у строгості, тож людей він за їхніми ділами судитиме.
13.Грішник з грабунком не втече від нього, а й не буде обманутий терпець благочестивого.
14.Повну волю дає він милосердю своєму, проте кожен одержить заплату за ділами.
15.Господь учинив впертим фараона, який його не визнав, — щоб стали знаними діла його під небом:
16.бо кожному створінню — явне його милосердя, і світло своє, і темряву призначив він людині.
17.Не кажи: «Від Господа сховаюсь, і хто там з висоти мене згадувати буде; — у натовпі великому мене не впізнають, бо що моя душа в безмірному творінні?»
18.Ось небо і небеса небес, безодня і земля тремтять, коли він сходить,
19.а й разом з ними гори та землі основи дрижать від остраху, коли на них він погляне.
20.А над тим бо не міркує ніяке серце — хто коли задумався над його путями?
21.Коли я грішу, ніхто мене не бачить, а коли обманюю потай, хто взнає?
22.А діла справедливости — хто їх розповість? Хто на них чекатиме? Бож завіт, мовляв, далеко.
23.Отак міркує людина, позбавлена розуму, — безглуздий, спантеличений роздумує над дурницями.
24.Слухай же мене, сину, і придбай знання і на мої слова зважай своїм серцем.
25.Ступінь за ступнем відкрию освіту, і в усій докладності звістую знання.
26.Господнім вироком — діла його від первоначала; відразу ж по створенні належно їх розподілено.
27.Впровадив він порядок у діла свої навіки, від самих початків аж до їхніх родів; вони бо не знають ні голоду, ні втоми, і не покидають вони своєї праці.
28.Ані одне з них не зударюється з другим — повік вони не будуть неслухняні його слову.
29.А потім Господь споглянув на землю — і її наповнив благами своїми.
30.Різнородними тваринами він покрив її обличчя, і вони повернуться до неї.
17.Людина й створіння 1-15; для Бога все явне 17-23; милосердя супроти розкаяних 24-32.
1.Господь сотворив із землі людину, а й знову її до неї повертає.
2.Він число днів і пору людям призначив, і надав їм владу над тим, що на землі.
3.Приоздобив їх силою, собі подібною, і за образом своїм утворив їх.
4.Страх перед ними вклав він у всяке тіло, щоб владарювали над звіриною та птаством.
6.Він дав їм розсудливість, язик та очі, вуха та серце — щоб розважати.
7.Розумною наукою він їх наповнив, — що добре і що зле, вказав він їм.
8.Світло вклав він у їхні серця, щоб їм появити діл своїх велич.
10.Хвалитимуть вони його ім’я святе, оповідаючи про діл його велич.
11.Він їм надав так само й розуміння — життєвий закон передав їм у спадщину.
12.Уклав він із ними вічний союз, навчивши їх судів своїх.
13.Очі їхні бачили велич його слави, а вуха їхні чули голос його слави.
14.Сказав їм: «Бережіться всякої несправедливости!» — і дав кожному з них заповіді щодо ближнього.
15.Їхні путі перед ним завжди — від його очей скритись не можуть.
17.Вождя настановив він кожному народові, але часткою Господа є Ізраїль.
19.Усі діла їхні перед ним — як сонце; очі його безнастанно на їхніх дорогах.
20.Не сховались від нього їхні кривди, і всі гріхи їхні — перед Господом.
22.Милостиня мужа — як печать при ньому, і добродійство людини береже він, мов зіницю ока.
23.А по тому він устане і їм відплатить, — що вони заслугували, воздасть їм поголовне.
24.Та тим, які каються, він змогу дає повернутись, втішає тих, які втратили надію.
25.Навернися до Господа й покинь гріхи; молися перед ним і зменшуй упадки.
26.Повернись до Всевишнього, відвернись від неправди і понад усе не терпи гидоти.
27.Хто ж буде хвалити Всевишнього в аді замість тих живих, які віддають йому шану?
28.Від померлого, якого немає — і хвала не існує: хвалитиме Господа — живий та здоровий!
29.Яка ж велика милість Господня і прощення тим, що навертаються до нього!
30.Бо чоловік не може в собі всього мати, тому що син людський — не безсмертний.
31.Що ясніше за сонце? А й воно затемнюється. Тіло ж і кров — ті про зло лиш міркують.
32.За силами небесних висот він наглядає, сукупність же людська — земля лиш та попіл.
18.Бог і людина 1-14; милостиня, подавана з любов’ю 15-18; обачність 19-29; потреба зважати на власні вчинки 30-33.
1.Той, що вічно живе, усе разом створив.
2.Лиш один Господь справедливим буде визнаний, і іншого немає крім нього.
3.Той, хто світом керує рухом руки своєї і все підкорює волі своїй, він — володар усього в могутності власній, він — розрізняє святе від несвятого.
4.Він нікого не вповноважив про свої діла розповідати, — та й хто б був спроможний велич його дослідити?
5.Хто міг би обчислити могутність його величі, хто міг би й розповісти про його милосердя?
6.Нічого не можна ні відняти, ні додати, — неможливо дослідити чудеса Господні.
7.Коли людина закінчує, тоді знову починає, а коли вона перестає — тоді й зніяковіє!
8.Що таке людина? Яка користь із неї? В чому добро її і в чому її зло?
9.Число днів людини? Найбільше сто років.
10.Крапля води морської чи зеренце піску — ось так мало років під час цього віку.
11.Тому саме Господь і довготерпеливий з ними, а й ізлив на них своє милосердя.
12.Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, — тим то й помножив своє прощення.
13.Милість людини — до її ближнього, а Божа милість — до всякого тіла: він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо.
14.Він милує тих, що його повчання приймають і пильно виконують його постанови.
15.Сину, добро чинивши, не додавай докору, ані прикрого слова до кожного подаяння.
16.Ось так, як роса поменшує спеку, так і слово добре — ще краще, ніж дарунок.
17.Чи не бачиш, що слово — над добрий дарунок? Але й те, і те — в благодатного мужа.
18.Дурний безжалісно докоряє, а заздрісного дарунок — виїдає очі.
19.Ще заки говоритимеш — повчися, і лікуйся — перед недугою.
20.Заки судитимеш, себе перевір самого, тож у час кари знайдеш помилування.
21.Перед тим, як занедужаєш, — смирися, а, согрішивши, вияви розкаяння.
22.Хай ніщо не стримує тебе виконати обіт своєчасно, і не чекай аж до смерти, щоб бути оправданим.
23.Заки обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа.
24.Пам’ятай про гнів Божий за днів останніх і про час відплати, коли відверне він обличчя.
25.Згадай у час достатків про голоднечу; про злидні та вбозтво — коли ти багатий.
26.Від ранку аж до