Приповідки
1.Заголовок 1-7; лихе товариство 1-19; заклик мудрости 20-33.
1.Приповідки Соломона, сина Давида, | царя Ізраїля,
2.щоб пізнати мудрість і навчання, | щоб зрозуміти слова розсудні,
3.щоб засвоїти (собі) освічену науку, | — справедливість, правосуддя та правоту, —
4.щоб дати простодушним розсудність, | юнакові знання та обачність,
5.щоб мудрий слухав і зростав у знанні, | розумний придбав здорові засади,
6.щоб зрозумів приповідки та приховане значення, | слова мудрих та їхні загадки.
7.Острах Господній — початок мудрости; | безумні мудрістю й навчанням нехтують.
8.Слухай, мій сину, настанови батька твого; | не відкидай поучування матері твоєї,
9.бо це гарний вінець тобі на голову, | намисто тобі на шию.
10.Мій сину! коли тебе будуть зводити грішні, | не піддавайся!
11.Як скажуть: «Ходи з нами, засядьмо на кров невинну, | причаймося на безвинного — без усякої причини,
12.поглиньмо їх, мов Шеол, живих, | цілком, мов би вони провалилися в пропасть!
13.Ми знайдемо всяких благ дорогоцінних, | сповнимо наші доми здобиччю.
14.Кинь жереб твій разом із нами, | гаман нехай один буде в усіх нас!»
15.Мій сину! не ходи по їхній дорозі з ними, | зверни ногу твою з їхньої стежки,
16.бо ноги їх біжать до злого, | поспішають, щоб кров пролити.
17.Таж даремно розставляють сіть | в очах усілякої пернатої породи.
18.Вони ж на власну кров чигають, | на самих себе засідають.
19.Такий кінець усіх тих, що на здирство ласі; | воно вбиває того, хто його в собі має.
20.Мудрість по вулицях голосить, | свій голос по майданах піднімає,
21.на роздоріжжях гомінливих кличе, | при входах у браму в місті виголошує:
22.«Докіль, придуркуваті, дурноту любитимете? | Докіль насмішники кохатимуться в насмішках, | безумні ненавидітимуть науку?
23.Верніться на мою дорогу; | ось ізіллю на вас мій дух, | слова мої звіщу вам.
24.За те, що кликала я, та ви зреклися, | як простягала руку, ніхто не хотів зважати,
25.за те, що гордували всякою порадою моєю, | моїх докорів не сприймали, —
26.то я буду сміятися з вашого нещастя, | я буду кпити, як на вас страх надійде;
27.як страх на вас надійде, немов буря; | злетить на вас нещастя, немов вихор, | коли на вас наляже гніт і смуток.
28.Тоді будуть до мене кликати, та я не обізвуся, | будуть шукати мене пильно, але не знайдуть.
29.За те, що вони зненавиділи науку, | страху Господнього не прийняли,
30.поради моєї не бажали, | знехтували всі мої докори, —
31.тому плоди своїх учинків їстимуть, | наситяться задумами своїми.
32.Бо відступництво невігласів їх убиває, | і безтурботність дурнів губить їх.
33.Хто ж слухає мене, той житиме безпечно, | і буде спокійний, не боявшися лиха».
2.Плоди мудрости.
1.Мій сину! коли ти мої слова приймеш | і мої заповіді заховаєш у себе,
2.вухом твоїм уважаючи на мудрість, | схиляючи до правди твоє серце,
3.о так, коли ти розум зватимеш до себе, | з закликом звернешся до розсудку,
4.коли шукатимеш його, як срібла, | коли розшукуватимеш його, як схований скарб,
5.тоді ти збагнеш острах Господній, | тоді знайдеш пізнання Бога.
6.Господь бо дає мудрість, | і з його уст виходить знання й розсудливість.
7.Він для праведних зберігає допомогу; | він щит для тих, що ходять чесно.
8.Він стежки правоти пильнує, | він береже дорогу своїх вірних.
9.Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, | прямодушність і всяку путь добру,
10.бо мудрість увійде в твоє серце, | знання буде відрадою душі твоєї.
11.Обачність буде сторожити над тобою, | і розум тебе берегтиме,
12.щоб від путі лихої тебе врятувати, | від чоловіка з розбещеним язиком,
13.від тих, що праві стежки покидають, | щоб темними дорогами ходити;
14.від тих, що раді зло чинити | й що кохаються в розбещеності зіпсуття,
15.яких стежки криві, | і які дорогами своїми крутять;
16.та щоб урятувати тебе від чужої жінки, | від незнаної з облесними словами,
17.що друга своїх молодощів занехаяла, | і що Божий союз забула,
18.бо її дім доводить до смерти, | її стежки до Тіней.
19.Ніхто з тих, що до неї йде, більш не повернеться, | ані не досягне стежки життя.
20.Тож ходитимеш дорогою добрих, | держатимешся стежок людей справедливих,
21.бо праведні заселять землю | і бездоганні будуть на ній жити;
22.лукаві ж будуть стерті з землі, | невірні будуть викорінені з неї.
3.Вказівки юнакові 1-12; ціна мудрости 12-20; забезпечення праведника 21-26; старання про ближнього 27-35.
1.Мій сину! не забувай мого навчання; | нехай твоє серце береже мої накази,
2.бо вони тобі причинять довголіття, | роки життя й спокою.
3.Нехай доброта й вірність тебе не покидають, | прив’яжи їх собі на шию, | напиши їх на таблиці серця.
4.Тим знайдеш ласку й доброзичливість | в Божих очах і в людських.
5.Звірся на Господа всім твоїм серцем, | не покладайсь на власний розум.
6.У всіх твоїх путях думай про нього | і він твої стежки вирівняє.
7.Не гадай собі, що ти мудрий, | бійся Господа і від зла ухиляйся,
8.і це буде здоров’ям для твого тіла, | й оновою для костей твоїх.
9.Шануй Господа тим, що ти маєш, | та первоплодами всіх твоїх прибутків,
10.і твої клуні будуть ущерть повні, | твої винотоки вируватимуть молодим вином.
11.Не легковаж Господнього докору, о мій сину, | і не ухиляйся, коли він карає.
12.Кого Бог любить, того й картає, | як батько улюбленого сина.
13.Щасливий чоловік, що знайшов мудрість, | людина, що розум придбала,
14.бо її придбання ліпше від придбання срібла, | і понад золото такий прибуток.
15.Вона дорожча від перлів, | ніщо з того, що бажаєш, не зрівняється з нею.
16.Вік довгий у її правиці, | і в лівиці — багатство й слава.
17.Шляхи її — шляхи відради, | всі її стежки — мирні.
18.Вона дерево життя для тих, хто її держиться, | щасливий, хто її вхопився.
19.Господь мудрістю заснував землю, | він розумом утвердив небо.
20.Його знанням розсілися глибини, | і хмари скрапують росою.
21.Мій сину! Бережи розум і обачність; | нехай не зникають з-перед очей у тебе,
22.і вони будуть життям душі твоєї, | окрасою твоєї шиї.
23.Тоді ходитимеш безпечно дорогою твоєю, | і нога твоя не спотикнеться.
24.Коли сідатимеш, нічого не будеш боятися, | коли лягатимеш, сон твій буде солодкий.
25.Не бійся ні переляку раптового, | ані напасти злих, коли нагряне,
26.бо Господь буде безпекою твоєю | і збереже ногу твою від пастки.
27.Не затримуй добра від того, кому воно належить, | коли рука твоя здоліє це зробити.
28.Не кажи ближньому: «Йди геть, потім прийдеш, | дам узавтра», — коли є у тебе щось.
29.Не куй зла на твого ближнього, | коли він з тобою перебуває в довір’ї.
30.Не сварися з чоловіком без причини, | якщо він тобі зла не заподіяв.
31.Насильникові не завидуй, | не наслідуй його поведінки,
32.бо розбещений для Господа осоружний, | з праведниками ж його дружба.
33.Прокляття Господа в домі злого, | а житло праведника він благословляє.
34.З насмішників Господь сміється, | покірним дає ласку.
35.Мудрі беруть у насліддя славу, | доля безумних — ганьба.
4.Батьківське навчання.
1.Слухайте, діти, батьківське навчання, | і зважайте, щоб розуму набрались,
2.бо я даю вам добру науку; | навчання мого не покидайте.
3.Бо й я був сином у мого батька, | ніжним та любим в очах моєї неньки.
4.Він учив і говорив до мене: | Нехай твоє серце держить мої слова твердо; | пильнуй мої накази, то й будеш жити.
5.Набирайсь мудрости, розуму набирайся, | не забувай, не відхиляйсь від слів моїх уст.
6.Не покидай її, і вона буде тебе зберігати; | люби її, і вона буде тебе охороняти.
7.Початок мудрости: здобувай мудрість! | Усім твоїм маєтком здобувай розум.
8.Цінуй її високо, й вона тебе підійме, | вона тебе прославить, коли ти її обіймеш;
9.вона тобі на голову вінець слави покладе | і пишною короною тебе прикрасить.
10.Слухай, мій сину, і сприймай мої вискази, | й років життя твого буде багато.
11.Дороги мудрости тебе навчаю, | веду тебе по стежках простих.
12.Коли ходитимеш, крокам твоїм не буде тісно, | а побіжиш — не спотикнешся.
13.Держись науки, її не занедбуй; | пильнуй її, вона бо життя твоє.
14.Не ходи стежкою безбожних, | і не простуй дорогою ледачих.
15.Ухиляйсь від неї, не ходи нею, | зверни із неї та й далі йди.
16.Вони бо й не заснуть, як зла не вчинять; | і сон їх покидає, як не підставлять комусь ногу;
17.вони бо їдять хліб злочинства | і п’ють вино насильства.
18.Дорога ж праведних, як світло зірниці, | що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний.
19.Путь безбожників неначе темрява теменна; | вони не відають, об що спіткнуться.
20.Мій сину! слухай слова мої уважно, | нахили вухо до моїх глаголів.
21.Нехай вони не відходять з-перед очей у тебе, | сховай їх в осерді твого серця,
22.вони бо життя тому, хто їх знайде, | і здоров’я для всього його тіла.
23.Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, | бо з нього б’ють життя джерела.
24.Відкинь лукавство уст від себе, | і губ неправду віддали від себе.
25.Очі твої нехай дивляться просто, | вії твої нехай зорять перед тобою.
26.Вирівняй стежку для ноги твоєї, | нехай усі твої дороги будуть прості.
27.Не збочуй ні праворуч, ні ліворуч; | відверни ногу твою від зла.
5.Облудні чари перелюбки 1-6; небезпеки чужоложства 7-14; радощі подружньої любови 15-20; Бог усевидючий 21-23.
1.Мій сину! слухай уважно мудрости моєї, | прихили ухо твоє до розуму мого:
2.щоб ти зберіг собі розсудок, | і щоб наука уста твої зберегла.
3.Бо мед із уст чужої жінки капає, | і бесіда її масніша від олії,
4.але скін її гіркий, немов полин, | і гострий, наче меч двосічний.
5.Ноги її низходять до смерти, | кроки її простують до Шеолу.
6.Стежки життя вона не знає; | хода її непевна, їй до того байдуже.
7.Отож, сину мій, слухай мене, | не відступай від слова уст моїх.
8.Відсторони твою дорогу геть від неї, | не наближайсь до дверей її дому,
9.щоб не довелось віддати іншим твою славу, | а твоїх літ — людям немилосердним;
10.щоб не наживалися твоїм добром чужинці, | щоб труди твої не переходили в чужий дім,
11.щоб не стогнав ти по тому, | як тіло твоє і твоя плоть змарніють,
12.щоб не казав: «Чом же я науку ненавидів, | серце моє погордувало докором?
13.Я голосу вчителів моїх не слухав, | і до наставників моїх не нахиляв я вуха.
14.Я мало не потрапив у крайнє лихо | поміж зборищем-громадою!»
15.Пий воду з твого водозбору, | воду, що б’є із власної криниці.
16.Чому б твої джерела мали розливатися навколо, | твої потоки по майданах?
17.Нехай будуть тобі одному, | а не чужим разом з тобою.
18.Нехай живець твій буде благословенний, | втішайся дружиною твоєї юности.
19.Премила лань! Люба сарна! | Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, | у любощах її стало кохайся!
20.Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою, | до грудей сторонньої горнутись?
21.Дороги людські в Господа перед очима, | і він вирівнює всі стежки їхні.
22.Злого ловлять власні переступи, | у пута власного гріха він потрапляє.
23.Він помирає з-за браку науки, | з-за своєї надмірної глупоти він блукає.
6.Обережність при запоруках 1-5; ледачий та мурашка 6-11: лукавий 12-15: що Богові осоружне 16-19; чужоложство 20-35.
1.Мій сину! Коли за ближнього ти поручився, | коли дав руку твою за чужого,
2.коли зв’язав себе словами уст своїх, | коли піймавсь словами уст власних,
3.вчини, мій сину, ось що, і звільнишся, | бо ти попався в руки ближньому твоєму: | — іди, смирися, наполягай на твого ближнього;
4.не дай очам твоїм ні сну, | ні дрімоти твоїм повікам.
5.Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця) | і немов та птиця з сильця.
6.Іди, ледащо, до мурашки; | приглянься до її звичаїв, будь розумним.
7.Нема в неї ні начальства, | ні назирателя, ані вождя, —
8.і літом вона хліб собі готує, | у жнива збирає корм свій.
9.Докіль лежатимеш, лінивче | коли ти встанеш зо сну свого?
10.Не довго будеш спати, не довго й куняти, | не довго будеш, розлігшися, згортати руки,
11.і злидні, наче волоцюга, прийдуть на тебе; | і недостача, мов муж збройний.
12.Людина розбещена, чоловік безбожний | — ходить з неправдивими устами,
13.мружить очі, совгає ногами, | подає знаки своїми пальцями.
14.З лихими думами на серці | він увесь час зло кує, сіє розбрат.
15.Тому на нього нагло надійде погибель, | він вмить буде розбитий, без рятунку.
16.Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні:
17.горді очі, язик брехливий, | руки, що кров безвинну проливають,
18.серце, що кує лихі задуми, | ноги, що біжать до зла швидко,
19.фальшивий свідок, що дихає брехнею, | та той, що між братами сіє чвари.
20.Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї.
21.Прив’яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию.
22.Бо заповідь — то світильник, а навчання — світло; | повчальні докори — дорога життя.
23.Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти,
24.щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої.
25.Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням,
26.бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює.
27.Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла?
28.Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги?
29.Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним.
30.До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний.
31.Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати.
32.Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить.
33.Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи.
34.Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти.
35.Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари.
7.Батьківське навчання 1-5; недосвідчений юнак 6-27.
1.Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.
2.Додержуй мої заповіді, — і будеш жити, | — і мою науку, як твоїх очей зіницю.
3.Собі до пальців їх прив’яжи | та напиши їх на таблиці серця свого.
4.Скажи до мудрости: «Ти сестра моя», | а розум назви другом,
5.щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами.
6.Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився,
7.побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного.
8.Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому,
9.присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, —
10.аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем.
11.Вона — пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті.
12.То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає.
13.Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже:
14.«Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила.
15.Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати — та знайшла тебе я.
16.Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила.
17.Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном.
18.Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов’ю,
19.бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу.
20.Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.»
21.Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами.
22.І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив,
23.покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель.
24.Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх.
25.Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками;
26.бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали.
27.Дім її — дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.
8.Заклик мудрости 1-11; мудрість сама про себе 12-21; творча мудрість 22-36.
1.Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос?
2.На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях.
3.Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає:
4.«Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос.
5.О простодушні, обачности навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь!
6.Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві.
7.Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне.
8.Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого.
9.Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання.
10.Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне,
11.бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею.
12.Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе.
13.Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу.
14.У мене рада й помисл; | я — розум, у мене сила.
15.Мною царі царюють | і князі встановляють право.
16.Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю.
17.Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить.
18.Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість.
19.Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій — над срібло добірне.
20.Я ходжу путями правди, | стежками права,
21.щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці.
22.Господь створив мене почином путі своєї, | першою з його чинів споконвічних.
23.Я настановлена була від віку, | від початку, раніше, ніж земля постала;
24.коли не було ще безодень, я народилась, | коли не було ще джерел багатоводних.
25.Перед тим, як були засновані гори, | раніше від пагорбів я народилась;
26.тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, | ні первнів пилу світового.
27.Як він укріпляв небо, я там була; | як він рисував круг поверх безодні,
28.як він згущав угорі хмари, | як установляв бездонні джерела,
29.як призначав край морю, | щоб води з його берегів не виступали, | як закладав підвалини землі, —
30.я була при ньому, при роботі, | я була його втіхою щоденно, | усміхалась перед ним повсякчасно,
31.гралась на його земному крузі, | моя бо втіха: бути з людськими синами.
32.Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують!
33.Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею.
34.Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі!
35.Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку.
36.Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники — смерть полюбляють.»
9.Бенкет мудрости 1-6; проти глузливця 7-12; бенкет дурноти 13-18.
1.Мудрість собі будинок збудувала | і витесала сім стовпів до нього.
2.Забила свої жертви, вина свого налила | і стіл свій теж приготувала.
3.Послала своїх служниць, щоб оповістити, | по щонайвищих закутках у місті:
4.Хто простодушний, нехай сюди заверне, | безумному ж вона сказала:
5.«Ходіте, мій хліб їжте, | і вино, що я приготувала, пийте;
6.киньте безумство — й житимете, | ходіть дорогою розуму.»
7.Хто хоче кепкуна наставляти, напитає собі неславу, | а сором — хто докоряє грішникові.
8.Не докоряй кепкунові, а то він тебе зненавидить; | докоряй мудрому, — він тебе полюбить.
9.Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим; | навчи праведника, і він знання побільшить.
10.Початок мудрости — острах Господній; | спізнання Всесвятого — розум.
11.Бо мною продовжиться вік твій, | роки життя твого причиняться.
12.Коли ти мудрий, мудрий для себе; | коли ж насмішник, сам один нестимеш наслідки того.
13.Дурнота — пустотлива, | недбала, не відає нічого.
14.Сидить біля дверей свого будинку, | на троні, на висотах у місті,
15.щоб кликати перехожих; | що дорогою собі простують.
16.«Хто невіглас, нехай сюди заверне», | а безумному вона каже:
17.«Вода украдена солодка, | і смачний хліб схований!»
18.А він і не знає, що там тіні | і що її гості в самій глибині Шеолу.
10.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Розумний син звеселяє батька; | а син безумний — горе матері своєї.
2.Скарби, неправдою набуті, не дають користи; | справедливість від смерти рятує.
3.Господь не дасть праведникові голодувати; | жадливість злих він геть відкине.
4.Рука ледача робить бідним; | збагачує — рука старанних.
5.Розумний чоловік збирає літом; | син безсоромний спить у жнива.
6.Благословення над головою праведника; | уста безбожних таять насильство.
7.Пам’ять праведника буде благословенна, | ім’я ж безбожника струхлявіє.
8.Мудрий серцем приймає заповіді, | а безумний балакун близький погибелі.
9.Хто чесно ходить, той ходить безпечно; | хто крутить дорогою, той упіймається.
10.Хто мружить очі, завдає прикрости, | хто ж докоряє увічі, той творить мир.
11.Уста праведного — джерело життя, | уста ж безбожного таять насильство.
12.Ненависть сварки роздуває, | а любов гріхи всі покриває.
13.В устах розумного перебуває мудрість, | — києм же по спині недоумка.
14.Мудрі збирають знання, | уста ж дурного — близька погибель.
15.Майно багатого — його фортеця | нещастя бідних — їхні злидні.
16.Праця праведного йде на прожиток, | безбожного заробіток — на погибель.
17.Стежка життя — берегти науку; | хто відкидає картання, — ходить манівцями.
18.Уста правдиві ненависть закривають; | хто розсіває обмову, той дурний.
19.В багатомовності гріха не бракуватиме; | хто стримує язик, той розумний.
20.Язик праведника — добірне срібло, | серце ж безбожних — низької вартости.
21.Уста праведного багатьох годують, | а дурні через брак розуму вмирають.
22.Господнє благословення саме збагачує, | як не збагачує жадна праця.
23.Чинити зло — для безумного неначе забава; | розумній же людині — мудрість.
24.Чого боїться злий те й спадає на нього; | бажання праведних здійсниться.
25.Як буря понесеться, безбожний щезне; | а в праведного довічна основа.
26.Що зубам оцет і очам дим, | те ледачий тим, які його посилають.
27.Господній острах днів додає, | літа ж безбожних скоротяться.
28.Надія праведних — радість, | а сподівання лихих — погубне.
29.Господня путь для праведника кріпость, | погибель тим, хто чинить зло.
30.Повіки праведник не похитнеться, | безбожники ж не населюватимуть землю.
31.Уста праведника породжують мудрість, | язик розпусний буде відтятий.
32.З уст праведного тече ласка; | з уст грішників — розпуста.
11.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Вага фальшива — для Господа гидка, | а вірні важки йому угодні.
2.Як прийде гордість, прийде й ганьба, | з покірливими ж — мудрість.
3.Досконалість праведних вестиме їх, | зрадливих погубить їхнє лукавство.
4.Багатство в день гніву — без користи, | від смерти рятує справедливість.
5.Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; | безбожний із-за своєї безбожности гине.
6.Справедливість праведних їх рятує, | підступні заплутаються у власній злобі.
7.Умре безбожний, загине і його надія; | сподівання сильних змарнується.
8.Праведник з біди спасеться, | замість нього ж влетить у неї безбожник.
9.Устами нечестивий губить свого ближнього; | праведники своїм знанням спасуться.
10.Як праведним щастить, радіє місто; | як гинуть грішники, веселі крики лунають.
11.Благословенням праведників місто йде угору, | устами грішників — занепадає.
12.Хто гордує ближнім, той недоумок; | розумний чоловік мовчить.
13.Обмовник таємницю виявляє, | а вірний чоловік справу приховує.
14.Де нема розумного управління; народ занепадає; | а де багато дорадників, там справи стоять добре.
15.Біду на себе накликає, хто ручиться за чужого; | а хто поруку уникає, той безпечний.
16.Ласкава жінка славу здобуває; | трудящі приходять до багатства.
17.Чоловік милосердний творить добро собі самому, | жорстокий мучить власне тіло.
18.Безбожник заробляє платню обманливу; | хто ж сіє правду, той має певну нагороду.
19.Постійна справедливість до життя прямує; | хто ж гониться за злом, той гониться за смертю.
20.Огидні для Господа лукаві серцем, | та любі йому ті, хто ходять бездоганно.
21.Можна ручитися, що безбожник не уникне кари; | потомство ж праведних спасеться.
22.Що у свинячім рилі золота каблучка, | те гарна жінка, якій бракує глузду.
23.Бажання праведних — тільки добро, | сподівання безбожних — гнів.
24.Той сипле щедро, і йому ще прибуває, | а той скупий надміру і убожіє.
25.Душа, що благо діє, розбагатіє; | хто зрошує, той теж буде зрошений.
26.Хто хліб ховає, того клястимуть люди; | хто ж його продає, на голову тому — благословення.
27.Хто добра шукає, той знаходить ласку; | а хто шукає лиха, над тим воно сходить.
28.Хто на багатство покладається, той упаде; | а праведні, як листя, будуть зеленіти.
29.Хто держить дім свій у безладді, успадкує вітер; | і дурень буде рабом мудрого.
30.Плід праведного — дерево життя, | а мудрий здобуває душі.
31.Коли праведник матиме на землі відплату, | скільки ж більше — злий та грішник!
12.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Хто любить навчання, той знання любить, | хто ж ненавидить картання, той безглуздий.
2.Добрий отримає від Господа, | а чоловіка лукавого він осудить.
3.Ніхто не може злобою скріпитись, | а корінь праведних не захитається.
4.Цнотлива жінка — вінець для свого чоловіка, | а безсоромна — немов гниль у його кістках.
5.Наміри справедливих — правда; | каверзи злих — обман.
6.Слова безбожних — засідки криваві, | а уста праведних спасуть їх самих.
7.Повалено на землю злих, і їх більше немає, | дім праведних же остоїться.
8.Який у чоловіка розум, так його й цінять, | а криводушний буде в погорді.
9.Ліпше бути простим і працювати на себе, | ніж бути хвальком і не мати хліба.
10.Праведний про життя своєї худоби дбає, | а серце лихих — жорстоке.
11.Хто обробляє своє поле, той буде ситий хлібом, | а хто за марнощами вганяє, той розуму не має.
12.Безбожний зазіхає на здобич лихих, | а корінь праведних тримається твердо.
13.Злий попадає в петлю з-за своїх губів, | а праведник із біди виходить.
14.Із плодів уст своїх насититься добром людина; | за вчинками рук людини буде й нагорода.
15.Дурному шлях його здається простим, | та мудрий — слухає поради.
16.Дурний притьмом свою досаду виявляє; | розсудливий приховує ганьбу.
17.Хто звістує правду — чинить справедливість; | ложний свідок — ошуканство.
18.Є такі, що словами, мов мечем, прошивають, | а язик мудрих гоїть.
19.Уста правдиві повіки перебувають; | язик брехливий — на хвилину.
20.Шахрайство в серці тих, що лихо замишляють; | радість — хто рає мир.
21.Праведному ніякої біди не буде, | а злі нещастям повняться.
22.Осоружні Господеві уста брехливі; | хто чинить правду, той йому вгодний.
23.Розумний чоловік приховує знання, | а серце дурних проголошує дурноту.
24.Рука трудящих пануватиме, | лінива — платитиме дань.
25.Журба гнобить серце людини, | а добре слово її звеселяє.
26.Друг праведника вивищує; | дорога злих на манівці їх зводить.
27.Лінивий не спече влову; | найвищий скарб людини — пильність.
28.На стежці справедливости — життя; | крива дорога веде до смерти.
13.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Мудрий син любить науку, | насмішник не слухає напоумлення.
2.Із плоду уст своїх людина добро їстиме; | жадання зрадників — насильство.
3.Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу; | хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель
4.Душа лінивого жадає, та нічогісінько не має; | душа ж трудящих насититься.
5.Праведник слова брехливі ненавидить, | а злий поводиться безсоромно й ганебно.
6.Безвинного в путях пильнує правда; | грішника губить злоба.
7.Той вдає багатого, хоч нічогісінько не має, | а той бідного вдає, хоч він і пребагатий.
8.Викуп життя людини — її багатство; | бідний же загроженим не почувається.
9.Світло праведних звеселить, | а свічка злих погасне.
10.Гордість доводить до сварки, | а мудрість із тими, хто слухає пораду.
11.Майно, швидко нажите, пропадає; | а хто збирає поволі, той багатіє.
12.Відсунута надія — мука серця; | а здійснене бажання — дерево життя.
13.Хто словом нехтує, сам собі шкодить; | хто ж заповідь шанує, той матиме заплату.
14.Наука мудрого — джерело життя, | щоб спастися від сітей смерти.
15.Добрий розум приносить ласку, | дорога ж віроломних шорстка.
16.Кожен розумний чинить розважно, | а дурний виставляє дурноту напоказ.
17.Злий посланець у біду кидає, | а вірний вістун лікує.
18.Злидні та сором, хто науку відкидає; | а хто приймає напоумлення, той у пошані.
19.Як здійсниться бажання, душа радіє; | від зла відвертатись — то для дурних осоружно.
20.Хто ходить з мудрими, сам стає мудрим; | а хто приятелює з дурним, — той зледачіє.
21.Грішних переслідує нещастя, | а добро — нагорода праведним.
22.Добрий свою спадщину онукам залишає, | а майно грішника для праведника бережеться.
23.Цілина бідних родить багато збіжжя; | за браком правосуддя не один гине.
24.Хто щадить різки, ненавидить сина; | хто ж його любить, той завчасу карає.
25.Праведний їсть собі досхочу, | а живіт злих терпітиме нестачу.
14.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Мудрість будує свій будинок, | а дурнота його руйнує власними руками.
2.Хто ходить просто, Господа боїться; | чиї ж криві дороги, той ним гордує.
3.В устах дурного — бич гордині; | а губи мудрих їх оберігають.
4.Де волів немає, там порожні ясла; | де бики сильні, там урожай великий.
5.Правдивий свідок неправди не говорить; | фальшивий свідок брехнями дихає.
6.Шукає мудрости насмішник, та даремно, | а для розумного знання річ легка.
7.Йди геть від дурня, | бо тії не знайдеш уст розумних.
8.Мудрість розумного — свою дорогу знати; | безумство глупих — обман.
9.Дурний з гріха сміється; | між праведними існує ласка.
10.Серце знає своє горе, | а в радощі його чужому не втручатись.
11.Дім лихих розпадеться, | а намет праведних процвітатиме.
12.Є дорога, що людині здається проста, | але кінець її — шлях смерти.
13.Навіть від сміху болить серце, | і кінцем радощів буває смуток.
14.Нестале серце насититься заходами своїми, | людина добра — вчинками своїми.
15.Простодушний іме віри кожному слову; | розумний уважає на свої кроки.
16.Мудрий боїться й відвертається від зла, | а дурний зухвалий у своїй самовпевненості.
17.Запальна людина робить дурниці, | розважливий — зносить усе.
18.Простаки наслідують дурноту, | розумні ж увінчаються знанням.
19.Ледачі перед добрими вклоняться, | а безбожні перед праведних дверима.
20.Бідний навіть сусідові нелюбий, | в багатого ж є сила друзів.
21.Грішить той, хто гордує ближнім; | щасливий той, хто жалує вбогих.
22.Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо? | Милість і правда тим, хто добро замишляє.
23.Кожна праця приносить користь; | пуста балаканина — голод.
24.Вінець мудрих — їхній хист; | корона дурних — безглуздя.
25.Вірний свідок рятує душі: | хто дихає брехнею, той — облуда.
26.В Господнім страсі — міцне довір’я людини, | і її діти матимуть притулок.
27.Господній острах — джерело життя, | щоб уникати сітей смерти.
28.У безлічі народу — царя слава; | у нестачі людей — руїна князя.
29.Хто терпеливий, той великий розум має; | а хто на гнів запальний, виявляє дурноту.
30.Лагідне серце — життя для тіла, | а заздрість гризе кістки.
31.Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає, | а почитає той, хто жалує бідного.
32.Злого валить на землю його власна злоба, | а праведник у своїй чесності знайде притулок.
33.У серці розумного мудрість покоїться, | а між дурними її не видно.
34.Справедливість підносить народ угору, | а гріх — сором народів.
35.Царська прихильність — розумному слузі; | гнів його на того, що йому сором коїть.
15.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Лагідна відповідь гасить гнів, | дражливе слово викликає лютощі.
2.Язик мудрих точить знання, | уста дурних мелють дурниці.
3.На кожнім місці Господні очі | стежать за злими та добрими.
4.Язик лагідний — дерево життя, | лукавий — пригноблює душу.
5.Дурний нехтує навчанням свого батька, | а хто на картання зважає, стає мудрим.
6.У домі праведного — добра повно, | у прибутках лихого — саме безладдя.
7.Мудрих уста поширюють науку, | не так бо — серце безумних.
8.Жертва злих — гидота Господеві; | молитва ж праведних йому угодна.
9.Огидна Господеві дорога злого; | того ж, що по правді ходить, він любить.
10.Сувора кара тим, хто зо стежки збочує; | хто ненавидить напоумлення, той загине.
11.Шеол і Аваддон перед Господом (відкриті); | тим більше — серця синів людських.
12.Глузовник не любить тих, що його картають; | до мудрих він не піде.
13.Веселе серце звеселяє обличчя; | а як журба на серці, то й душа ниє.
14.Розумне серце шукає знання, | уста ж безумних живляться дурнотою.
15.Усі дні погані в сумного, | веселе ж серце завжди бенкетує.
16.Ліпше трохи в Господньому страсі, | аніж великі скарби у тривозі.
17.Ліпше миска капусти, та з любов’ю, | ніж віл годований, та з ненавистю.
18.Гаряча людина здіймає сварку, | а лагідна втихомирює незгоду.
19.Лінивого дорога немов устелена терням, | а стежка праведних гладенька.
20.Розумний син веселить батька, | дурний же матір свою зневажає.
21.Дурнота — радість безглуздому; | розумний чоловік іде шляхом просто.
22.Без міркування задуми не таланять, | а як порадників багато — щастять.
23.Людина рада відповіді своїх уст, | і яке любе слово, сказане доречі!
24.Стежка життя веде мудрого вгору, | щоб ухилитись від Шеолу долі.
25.Господь розвалить дім гордих | й утвердить межу вдовиці.
26.Огидні Господеві задуми погані, | слова ж чисті — приємні.
27.Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій; | а хто гостинці ненавидить, той буде жити.
28.Серце праведного обдумує, що має відповісти; | а уста злих зло виливають.
29.Господь від лихих далеко, | молитву ж праведних вислуховує.
30.Ласкавий погляд веселить серце; | добра новина підкріпляє тіло.
31.Вухо, що слухає спасенного картання, | посеред розумних перебуває.
32.Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає; | а хто на навчання зважає, той глузду набуває.
33.Острах Господній — мудрости навчання; | славу випереджує — покора.
16.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Людина робить задуми в серці, | але від Господа — відповідь язика.
2.Усі дороги людини чисті в очах власних, | Господь же розцінює духа.
3.Здайся на Господа у твоїх справах, | і задуми твої здійсняться.
4.Усе зробив Господь для власної мети, | ба навіть грішника — на день лиха.
5.Осоружний Господеві — кожен гордий серцем; | такий напевне кари не уникне.
6.Милосердям і правдою покутується гріх, | а острахом Господнім ухиляється зло.
7.Коли вчинки людини Господеві милі, | то він і ворогів його мирить з ним.
8.Ліпше трохи з правдою, | ніж з кривдою прибутки великі.
9.Серце людське обмірковує дорогу, | та Господь управляє його кроком.
10.В царя на устах — вирок; | на суді уста його не помиляться.
11.Вага й терези належать Господеві: | всі важки в мішку — його робота.
12.Огидно для царів зло чинити, | бо правдою стоїть престол їхній твердо.
13.Уста правдиві цареві довподоби; | він любить того, хто говорить правду.
14.Шал царський — вістун смерти, | та мудрий чоловік його утихомирить.
15.В ясному обличчі царя — життя; | і його ласка, немов дощ весняний.
16.Ліпше, ніж золото, придбати мудрість; | краще набути розум, аніж срібло.
17.Путь праведних — від зла відступити; | душу свою збереже, хто на путь свою вважає.
18.Погибелі передує гординя, | падінню ж — бундючний дух.
19.Ліпше бути тихим із смиренними, | ніде з гордими ділити здобич.
20.Хто вважає на слово, той знаходить добро; | хто покладається на Господа, той щасливий.
21.Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; | ласкавість уст дає наука.
22.Розум — джерело життя тим, хто його має, | а дурнота — безумних кара.
23.Серце мудрого його уста навчає, | і губам його додає знання.
24.Приємна мова — стільник меду, | солодощі для душі, і лік для тіла.
25.Бувають путі, що здаються простими, | але кінець їх — дорога смерти.
26.Голод працівника працює для нього; | бо його рот примушує до того.
27.Негідник коїть лихо, | і на губах у нього мов вогонь гарячий.
28.Лукавий чоловік сіє незгоду, | а донощик приятелів розділює.
29.Насильник зводить сусіда свого, | і веде його на путь недобру.
30.Хто мружить очі, той хитрощі має на думці; | а хто закусує губи, той зла накоїв.
31.Сиве волосся — вінок чести: | його знаходять на праведній дорозі.
32.Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, | і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто.
33.У пазуху кидають жереб, | але від Господа залежить вирок.
17.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Ліпше шматок хліба та мир до нього, | ніж хата, повна жертвенного м’яса, та незгода.
2.Розумний слуга старшує над ганебним сином, | — з братами він розділить спадщину.
3.Як горно срібло, а вогонь золото, | так Господь випробовує серце.
4.Злочинець уважний на згубну мову, | а брехун прислухається до лукавого язика.
5.Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; | і хто нещастю радий, той не уникне кари.
6.Вінець старих людей — сини синів; | слава ж дітей — їхні батьки.
7.Не личить дурневі наказуюча мова, | тим менше князеві — уста брехливі.
8.Гостинець — самоцвіт для того, хто його має: | куди б не обернувсь він, матиме щастя.
9.Хто провину покриває — той любови шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє.
10.Більше картання проймає розумного, | аніж дурного сто ударів.
11.Лихий шукає тільки заколоту, | тож на нього посланий буде жорстокий ангел.
12.Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє.
13.Хто за добро злом платить, | від хати того зло не відійде.
14.Почати сварку — немов випустити воду: | покинь спір, заки зчиниться сварка.
15.І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, | обидва вони огидні Господеві.
16.Навіщо гроші в руках дурня? | Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема.
17.Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя.
18.Не має глузду той, хто зобов’язується | і дає запоруку перед ближнім.
19.Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає.
20.Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє.
21.Хто народжує дурня — собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає.
22.Веселе серце — ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості.
23.Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя.
24.Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться.
25.Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила.
26.Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту.
27.Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна.
28.І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи.
18.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Хто відокремлюється, той шукає власного бажання | й кепкує з усякої розумної поради.
2.Дурний у розумі не кохається, | він лише свій дотеп виявляє.
3.Із злом приходить і погорда, | а з ганьбою й сором.
4.Глибокі води — слова уст людини; | струмок розливний, мудрости джерельце.
5.Воно не добре — вважати на особу злого, | щоб праведника на суді скривдити.
6.Уста безумного ведуть до сварки, | і губи його викликають удари.
7.Уста безумного — його руїна; | губи його — сіть на його душу.
8.Слова донощика неначе ласощі, | які до самого споду в животі доходять.
9.Недбалий у своїй роботі | — руїнника брат рідний.
10.Ім’я Господнє — міцна башта: | праведник утече до неї — і безпечний.
11.Багатого достатки — його місто-твердиня, | і, на його думку, як стіна висока.
12.Перед погибіллю бундючиться людське серце, | а перед славою — покора.
13.Хто, не вислухавши, відповідає, | дурнота на того й сором.
14.Дух людини підтримує її в недузі, | а дух прибитий хто може перенести?
15.Серце розумного знання здобуває, | і вухо мудрих шукає науки.
16.Дарунок людини розширює йому дорогу, | і до вельмож його доводить.
17.Хто першим на суді боронить свою справу, здається праведним; | та надійде його сусід і його перевіряє.
18.Жереб закінчує спори | й вирішує між могутніми.
19.Уражений брат — немов місто-твердиня, | і чвари — немов засуви в замку.
20.Плодом уст людини наповнюється його нутро, | і він насичується здобутком губ своїх.
21.Смерть і життя — у владі язика; | хто його любить, той плоди його їстиме.
22.Хто знайшов жінку, знайшов добро велике | й від Господа одержав ласку.
23.Бідний благально говорить, | а багатий відказує жорстоко.
24.Бувають приятелі на погибель; | але буває друг від брата прихильніший.
19.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності, | ніж дурний з нещирими устами.
2.Навіть горливість без знання не добра, | а хто надто поспішає — помилиться.
3.Безумність людини руйнує її долю, | та й ще на Господа вона серцем гнівається.
4.Багатство множить друзів, | а бідного покидає й друг його.
5.Фальшивий свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, не знайде рятунку.
6.Багато тих, що запобігають у князя ласки; | кожен друг тому, хто дає гостинці.
7.Убогим всі брати нехтують, | тим більше його друзі віддаляються від нього; | у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду, | так само, хто вганяється за чужими справами.
8.Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; | хто розуму пильнує, той знайде добро.
9.Неправдомовний свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, той загине.
10.Не личать дурневі розкоші, | тим менше слузі — панувати над князями.
11.Розважність людини — бути повільним до гніву; | слава її — переступи забувати.
12.Гнів царський — мов рик лева, | а його милість — як роса на рослину.
13.Дурний син — батькові нещастя; | а суперечки жінчині — безупинне води накрапання.
14.Дім і достатки — то по батьках спадок, | але від Господа розумна жінка.
15.Лінивство глибокий сон наводить; | душа недбала буде голодувати.
16.Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре.
17.Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство.
18.Карай твого сина, покіль є надія, | але б’ючи, не бий його до смерти.
19.Вельми гнівливий прийме кару: | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим.
20.Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку.
21.Багато задумів у серці людини, | але воля Господня — вона встоїться.
22.Плід людини — її милосердя; | убогий — ліпший, ніж брехун.
23.Господній острах — життєдайний: | насичений ним — в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає.
24.Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести.
25.Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим; | коли розумного скартати, він набереться знання.
26.Хто обдирає батька й проганяє матір, | той син ганебний, безсоромний.
27.Кинь, сину, слухати науку, | що відводить від слів розумних.
28.Лукавий свідок глузує з правосуддя, | а уста грішників пожирають беззаконня.
29.Готові на насмішників дрюки, | і на спину дурних — удари.
20.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.Вино — зрадливе, п’янкі напої — буйні; | кожен, хто кружляє їх, — нерозумний.
2.Гнів царський, ніби рик лева; | хто його побуджує, шкодить собі.
3.То честь для чоловіка — сварки уникати; | а кожен дурень розпочинає сварку.
4.Осінь пройшла, і не оре лінивий; | у жнива проситиме, та не матиме нічого.
5.Води глибокі — задума в людськім серці; | але розумна людина їх черпатиме звідти.
6.Чимало людей доброту власну вихваляють, | та вірну людину, хто знайде?
7.Хто ходить у своїй невинності правдиво, | — щасливі його діти після нього!
8.Цар, що на судовому престолі засідає, | всю погань, лиш погляне, розганяє.
9.Хто може сказати: «Я очистив моє серце, | я — чистий від гріха мого?»
10.Дві ваги та дві міри, | — огидне Господеві одне й друге.
11.Вже з того, як поводиться дитина, видно, | чи чисті й праві будуть її вчинки.
12.Вухо, що чує, й око, що бачить, | — Господь створив одне й друге.
13.Не люби спати, щоб не збідніти; | відкрий очі, й будеш ситий хлібом.
14.«Недобре, — недобре!» — каже, хто купує; | а як відійде — не нахвалиться.
15.Є золота й перел багато, | та найдорожча прикраса — уста розумні.
16.Візьми з нього одежу, бо він за чужого ручився; | коли він за чужих ручився, візьми заставу з нього.
17.Солодкий людині хліб, неправдою нажитий, | та потім в його роті жорстви повно.
18.Задуми зміцнюються при нараді; | хитрощами провадити б війну.
19.Той наклепник, хто відкриває тайни; | хто рота широко роззявляє, з тим не братайся.
20.Хто проклинає батька-матір, | того свічка погасне в глухій пітьмі.
21.Майно, швидко набуте на початку, | напослідок не буде благословенне.
22.Не говори: «Відплачу лихом!» | — звірся на Господа, і він тебе врятує.
23.Огидні Господеві двоякі терези; | вага фальшива — річ недобра.
24.Господь керує кроками людини; | людині ж як зрозуміти свою дорогу ?
25.Це сіть людині — необачно казати: «Посвячене», | а по обіті — розмірковувати.
26.Мудрий цар злих провіває, | а потім по них колесом котить.
27.Господній світич — дух людини, | що вивідує всі глибини серця.
28.Милость і правда царя оберігають; | його престол милістю підпертий.
29.Слава молодих — їхня сила; | старих окраса — їхній сивий волос.
30.Побиття аж до крови — лік проти зла, | так само й удари, що доходять аж до нутра.
21.Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха.
1.В руках у Господа цареве серце, мов води розтоки: | він його, куди хоче, повертає.
2.Всі путі прості у власних очах людини; | Господь же серця важить.
3.Чинити справедливість і суд — | ліпше в очах Господніх, аніж жертва.
4.Гордий погляд і бундючне серце | — ґрунт для гріха безбожних.
5.Задуми трудящого змагають до користи, | а кожен поквапний зазнає нестатків.
6.Надбання скарбів язиком брехливим | — марна пустота, що веде до смерти.
7.Насильство злих самих же їх погубить, | бо вони зрікаються правдиво чинити.
8.Крива дорога ледачого, | а чистого вчинки — праві.
9.Ліпше сидіти на краю покрівлі, | ніж з жінкою сварливою у спільній хаті.
10.Злого душа бажає зла; | в очах його і приятель не знаходить ласки.
11.Коли картають глузуна, недоросток стає розумним; | як мудрого навчають, він приймає науку.
12.Праведний назирає дім лихого, | а злих кидає в нещастя.
13.Хто затуляє вухо на крик бідака, | той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде.
14.Дарунок, даний тайкома, гнів спиняє, | а в пазусі гостинець — лють запеклу.
15.Чинити правосуддя — праведному радість, | а лиходіям жах.
16.Людина, що збивається з розумної дороги, | в громаді тіней буде спочивати.
17.Хто любить радість, той буде злиденним; | хто любить вино та олію, той не розбагатіє.
18.Злий послужить на викуп справедливого, | а зрадливий — на викуп праведних.
19.Ліпше сидіти в землі пустинній, | ніж із жінкою сварливою та злісною.
20.В хаті мудрого дорогоцінні скарби й олія, | але дурний їх прогайнує.
21.Хто йде за справедливістю й милосердям, | — знайде життя й повагу.
22.Мудрий вдирається в місто хоробрих | і валить твердиню, на яку вони покладалися.
23.Хто стереже уста і язик свій, | той стереже від лиха свою душу.
24.Нахаба, чванько — таке ім’я насмішника, | що поводиться з надмірною пихою.
25.Бажання ледаря для нього вбивче, | бо його руки уникають роботи.
26.Грішник щодня чогось бажає жадібно, | а праведний дає, не жалує нічого.
27.Жертва злих — гидота, | а надто, як вони її з злим наміром приносять.
28.Брехливий свідок загине, | а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово.
29.Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, | а праведний вважає на свої вчинки.
30.Супроти Господа немає ні мудрости, | ні розуму, ні ради.
31.Коня готують на день бою, | але від Господа перемога.
22.Соломонові приповідки (продовження) 1-16; притчі мудрих 17-29; і гл. гл. 23-24.
1.Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства, | а доброзичливість — ніж срібло та золото.
2.Багач і бідний стрічаються: | Господь створив їх обидвох.
3.Обачний бачить лихо, й ховається, | а легковажні йдуть далі — й зазнають кари,
4.Нагорода за покору — острах Господній, | багатство, слава й життя.
5.В лукавого глоди та сильця на дорозі; | хто береже душу свою, той від них далекий.
6.Наставляй малого на добру путь, | — навіть як постаріється, не зверне з неї.
7.Над бідними багач панує; | боржник — рабом у позичальника.
8.Хто сіє кривду — пожне лихо | і бич його гніву поб’є його.
9.Доброзичливий буде благословенний, | бо він дає бідному з свого хліба.
10.Прожени насмішника геть, і незгода відійде, | і втихомиряться спори та зневаги.
11.Господь любить чисте серце, | хто має на устах у себе ласку, тому цар другом.
12.Господні очі зберігають того, хто науку має; | слова ж зрадливого він у ніщо обертає.
13.Ледащо каже: «Он лев надворі, | посеред вулиці мене вб’є.»
14.Уста чужих жінок — глибока яма; | на кого Господь прогнівався, той туди впаде.
15.Дурнота впилася дитині в серце, | але навчальна різка прожене її геть від неї.
16.Убогого гнітити — його збагачувати, | багатому давати — робити його бідним.
17.Прихили вухо та слухай слова мудрих, | приверни твоє серце, щоб їх збагнути,
18.бо приємно буде, коли їх ховатимеш у собі; | нехай разом установляться на устах у тебе.
19.Щоб у Господі було твоє довір’я, | я об’явлю їх тобі нині, — власне тобі.
20.Чи я тобі не писав тричі | про раду та науку,
21.щоб ти спізнав певність слів правдивих, | щоб ти вмів відповісти тим, які тебе посилають?
22.Не грабуй убогого тому, що він убогий, | і не натискай злиденного при брамі.
23.Господь бо боронитиме їхні справи | і забере життя в тих, що їх ограбують.
24.З гнівливим не дружися, | з гарячим не заводься,
25.щоб не навчився й сам стежок їхніх, | щоб не поклав петлю на свою душу.
26.Не будь як ті, що зобов’язуються, | що за довги ручаться;
27.як не матимеш чим заплатити, | чому б він мав твою постіль брати від тебе?
28.Не пересувай межі древньої, | що твої батьки провели.
29.Чи ти бачив спритного у своїй роботі? | Такий стоятиме перед царями, | він не буде на послугах у темних.
23.Притчі мудрих гл. гл. 23-24.
1.Коли сядеш їсти з вельможею, | добре вважай на те, хто перед тобою,
2.і поклади собі ножа на горло, | коли ти надто ласий.
3.На ласощі його не надься: | то оманлива страва.
4.В багатство не силкуйся вбиватись; | покинь думати про нього.
5.Подивишся на нього, а його вже немає, | бо воно майструє собі крила, мов орел, який лине в небо.
6.Не їж хліба із скнарою, | на його ласощі не надься,
7.бо він буде мов той, хто рахує в своїм серці: | «Їж, пий!» — він тобі скаже, | та його серце не з тобою.
8.Шматок, що з’їв, ти повернеш, | і слова твої солодкі втратиш.
9.Не говори до вух дурному, | бо він зневажить мудрість слів твоїх.
10.Не пересувай межі древньої, | і не вдирайся в поля сирітські,
11.бо їх заступник сильний; | він захистить їхнє діло супроти тебе.
12.Прихили твоє серце до навчання, | і твої вуха до слів науки.
13.Не щади для хлопця картання: | не умре бо, як битимеш його різкою.
14.Ти битимеш його різкою | — і врятуєш його душу від Шеолу.
15.Мій сину! Як серце твоє мудре, | то й моє серце теж буде радіти,
16.і моє нутро буде веселитись, | коли уста твої казатимуть праві речі.
17.Нехай твоє серце грішникам не заздрить, | але будь у Господнім страсі повсякденно,
18.бо будучина існує напевне, | і твоя надія не буде марна.
19.Слухай, сину мій, і будь мудрий, | справляй серце твоє на путь (праву).
20.Не бувай з тими, що впиваються вином, | ані між тими, що обжираються м’ясом,
21.бо п’яниці й ненажери зубожіють, | а довге спання їх вбирає у лахи.
22.Слухай батька, що породив тебе; | не зневажай матері, коли вона старенька.
23.Придбай правду й не продавай її, | — мудрість, навчання й розум.
24.Праведного батько веселитиметься вельми, | і хто мудрого породив, буде ним радіти.
25.Нехай радіють батько твій і мати; | нехай веселиться та, що тебе породила.
26.Дай мені, сину, твоє серце, | і твої очі нехай доріг моїх пильнують,
27.бо блудниця — то глибока яма, | вузька криниця — чужинка.
28.Неначе харцизяка, вона засідає | і між людьми зрадників множить.
29.У кого: «Ой» — у кого: «Ой, леле»? | У кого сварка, у кого скарги? | У кого рани без причини? | У кого очі червоні?
30.У тих, що при вині засиджуються довго; | у тих, що ходять смакувати вино пахуче.
31.Не приглядайся до вина, яке воно червоне, | як гарно світиться у кубку, | як лагідненько ллється.
32.Потім воно вкусить, як гадина, | утне, немов зміюка.
33.Тобі ввижатимуться дивні речі, | серце твоє буде дурниці говорити;
34.і будеш немов той, що дрімає серед моря, | або як той, що вгорі лежить на щоглі.
35.«Били мене, та мене не боліло, | товкли мене, та не знав я нічого. | Коли ж я прокинусь? | Я буду знов того шукати!»
24.Притчі мудрих гл. гл. 23-24.
1.Злим людям не завидуй, | ані бажай їх товариства,
2.бо серце їх міркує про насильство; | їхні уста говорять лише лихо.
3.Дім мудрістю будують | і розумом його скріплюють;
4.знанням сповнюються комори; | всяким дорогим і красним майном.
5.Мудрий чоловік потужний; | муж знання збільшує силу,
6.бо ти розумним міркуванням твою війну вестимеш; | і в багатьох дорадниках — перемога.
7.Для дурня мудрість недосяжна, як коралі: | уст своїх при брамі він не відчинить.
8.Хто намислив зло чинити, | того назвуть провідником лукавства.
9.Дурного думка — гріх; | глузливий — для людей осоружний.
10.Як ти в біді піддався, | то мала сила в тебе.
11.Рятуй тих, що на смерть тягнені, | і від засуджених на страту не відступай.
12.Якщо ти скажеш: «Таж я про це не знав!» | — то хіба той, хто серця важить, не розуміє того, | і той, хто наглядає за тобою, цього не знає? | Хіба він кожному не відплатить за його вчинками?
13.Їж мед мій сину, бо то річ добра, | і крижка меду тобі на смак солодка.
14.Знай же ж, що мудрість для душі твоєї. | Як ти її знайшов — маєш майбутнє, | і надія твоя не пропаде.
15.Не зазіхай на праведника хату | і не пустош місця його спочинку.
16.Бо праведний сім раз упаде й знову встане, | а безбожник спіткнеться в нещасті.
17.Як упаде твій ворог, не веселися; | як він спіткнеться, не тішся серцем,
18.а то Господь побачить і буде йому не довподоби, | і відверне гнів свій від нього.
19.Не гнівайся на лиходіїв;| злим не завидуй,
20.бо для лихого немає майбуття, | світильник злих погасне.
21.Мій сину, Господа й царя страхайся; | з бунтівниками не приставай,
22.бо вмить прийде їхня погибель, | і знищення, що йде від обох, хто передбачить?
23.Це теж від мудрих: | вважати на особу на суді — не годиться.
24.Хто злому каже: «Ти праведний», | того народ клястиме, люди зненавидять.
25.А тим, що судять справедливо, буде добре, | й на них зійде благословення.
26.Той в уста цілує, | хто щирим словом відповідає.
27.Упорай діла твої зовнішні, | і підготуй своє поле, | а вже потім будуй собі хату!
28.Не свідчи на ближнього безпідставно | і не обманюй своїми устами.
29.Не кажи: «Як він мені вчинив, так я йому вчиню; | відплачу кожному за його вчинками!»
30.Ішов я попри поле ледачого, | попри виноградник недоумка;
31.дивлюсь — кропивою позаростало, | і будяками зверху вкрилось, | камінна огорожа його розвалилась!
32.Поглянув я та й узяв собі до серця, | позирнув і взяв ось таку науку:
33.«Ще трохи сну, трохи дрімання; | трохи згорнути руки, щоб спочити, —
34.і твої злидні прийдуть наскоком, | нужда твоя — мов чоловік оружний».
25.Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29.
1.Це теж приповідки Соломона, | що їх були переписали мужі Єзекії, царя Юдеї.
2.Слава Божа в таїнстві слова, | а царів слава — досліджувати слово.
3.Як неба висота, і як землі глибина, | так серце в царів недослідне.
4.Відділи жужель від срібла, | і ливар з нього зробить посуд.
5.Усунь лихого з-перед царя, | і справедливістю престол його зміцніє.
6.Перед царем не величайся | і на місці для вельмож не зупиняйся.
7.Бо ліпше, коли тобі кажуть: «Вийди сюди», | ніж як тебе понизять перед князем, | що його бачили твої очі.
8.Судитись не хапайся, | бо що будеш наприкінці чинити, | коли твій ближній тебе засоромить?
9.Залагодь твою сварку з ближнім, | і тайни другого не зраджуй,
10.щоб, як почує хтось, не насміявся з тебе, | — і твоя слава не відступить від тебе.
11.Золоті яблучка в оправі срібній, | — слово сказане до речі.
12.Як кульчик золотий та щирозлотна прикраса, | — так мудрий докоритель для уважного вуха.
13.Що в жнива сніжна прохолода | те вірний посланець тому, хто його посилає: | приносить бо відраду душі свого пана.
14.Як хмари й вітер без дощу, | отак і чоловік, що хвалиться лжедарами.
15.Довготерплячістю можна правителя переконати; | м’який язик ломить і тверду кістку.
16.Знайшов ти мед, їж, скільки потребуєш, | та гляди, щоб з переситу не довелося його вертати.
17.Багато не вчащай до дому друга твого, | а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить.
18.Що довбня, меч та стріла гостра, | — те чоловік, який на ближнього ложно свідчить.
19.Що спорохнілий зуб і нога вивихнута, | те саме надія на зрадливого в день нещастя.
20.Як той, хто скидає одіж холодного дня, | і як оцет на салітру, — такий той, | хто співає пісні зажуреному серцю.
21.Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом, | як хоче пити, подай води напитись,
22.бо ти збереш на його голову вугілля гаряче, | і Господь заплатить тобі.
23.Північний вітер дощ наганяє, | язик потайний — лице сердите.
24.Ліпше сидіти в кутку на покрівлі, | ніж із жінкою сварливою в спільній хаті.
25.Як вода холодна людині в спразі, | так добра вістка з далекої країни.
26.Як скаламучена криниця, джерело зіпсуте, | так праведник, що піддається злому.
27.Воно не добре багато їсти меду, | і неславно людям досліджувати власну славу.
28.Що місто збурене й без мурів, | те людина, що не панує над собою.
26.Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29.
1.Як літом сніг, а в жнива дощ, | так і дурному почесть не личить.
2.Як пурхне горобець, як ластівка полине, | так незаслужене прокляття пройде.
3.Що батіг на кінську спину, уздечка на осла, | те на дурного ломака.
4.Не відповідай дурному за його глупотою, | щоб і сам ти не став схожий на нього.
5.Відповідай дурному за його глупотою, | щоб він у власних очах не був мудрим.
6.Той підтинає собі ноги, п’є гіркоту, | хто посилає вісті через дурня.
7.Як ноги в кульгавого теліпаються, | так і приповідка в губах дурня.
8.Що камінь прив’язувати до пращі, | те саме — дурневі віддавати шану.
9.Що в руці п’яного тернова гілка, | те приповідка в устах дурнів.
10.Як той лучник, що ранить усіх перехожих, | так і той, хто послуговується дурнем.
11.Як пес повертається до своєї блювотини, | так дурень повторює свою дурноту.
12.Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає? | На дурня більш надії, ніж на нього.
13.Лінивий каже: «Лев на дорозі! | Лев на майдані!»
14.Двері обертаються на завісах, | а лінивий — на своїм ліжку.
15.Лінивий занурює руку в миску, | та трудно йому донести її до рота.
16.Лінивий вважає себе за мудрішого, | ніж семеро, що в лад відповідають.
17.Той ловить пса за вуха, | хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших.
18.Як божевільний, що жбурляє | вогнем і стрілами, і смертю,
19.так чоловік, що обманює ближнього | і каже: «Чи ж я не жартую?»
20.Як нема дров, вогонь погасне; | як не буде донощика, утихне сварка.
21.Як вугілля на жар, а дрова на вогонь, | так і сварливий на те, щоб роздмухувати сварку.
22.Слова донощика, як ласощі солодкі, | що доходять до самісінького нутра.
23.Що жужелиця з срібла на глинянім посуді, | те саме облесливі уста й зле серце.
24.Устами вдає, хто ненавидить, | а в осерді кує зраду;
25.не вір йому, як він ласкавенько говорить, | бо сім гидот у нього в серці.
26.Хоч як його ненависть приховується хитро, | та злоба його відкриється серед громади.
27.Хто риє яму, сам упаде до неї; | хто котить камінь угору, до того він повернеться.
28.Язик брехливий ненавидить правду; | лестиві уста призводять до погибелі.
27.Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29.
1.Не хвалися завтрашнім днем, | бо не знаєш, що день може вродити.
2.Нехай вихвалює тебе інший, а не власні уста, | чужий хтонебудь, — а не твої губи.
3.Важке каміння, тяжкий пісок, | — та гнів дурного обидвоє переважить.
4.Жорстока — лютість, гнів — бурхливий, | та проти заздрощів хто встоїться?
5.Ліпше відвертий докір, | ніж любов прихована.
6.Рани від люблячого — щирі, | а поцілунки ворога — зрадливі.
7.Хто ситий, топче й крижку меду; | голодному й гірке — солодке.
8.Як пташка, що гніздо кидає, | так чоловік, що батьківщину кинув.
9.Олія й пахощі веселять серце, | так само й друг солодкий, що з серця раду вділяє.
10.Не покидай ні свого, ні батьківського друга, | ані не входь у дім брата твого в день твого нещастя. | Ліпший сусід близький, аніж брат далекий.
11.Мій сину, будь розумний і радуй моє серце, | щоб я знав відповісти тому, хто мене ображає.
12.Обачний бачить лихо й ховається, | а легковажні йдуть далі — й зазнають кари.
13.Візьми з нього одежу, бо він за другого ручився; | замість чужих візьми з нього заставу.
14.Хто ближнього благословляє з ранку на ввесь голос, | про того думають, що він його проклинає.
15.Постійне капання в дощову погоду | і сварлива жінка — одне на одного схожі.
16.Хто хоче її вгамувати, той хоче вгамувати вітер, | або набрати олії в руку.
17.Залізо гострить залізо, | а чоловік обточується в товаристві з другим.
18.Хто дбає про смоковницю, той їстиме плід з неї, | хто ходить коло свого пана, той у славі буде.
19.Як у воді обличчя обличчю відповідає, | так серце людини людині.
20.Шеол і Аваддон ніколи не насичуються, | так само ненаситні очі людські.
21.Що горно на срібло й на золото горнило, | те на людину уста, які її хвалять.
22.Товчи дурного товкачем, мов зерно в ступі, | — його дурнота від нього не відступить.
23.Наглядай пильно, як воно з отарою твоєю, | і добре дбай про твої стада,
24.багатство бо не вічне; | чи ж багатство з роду до роду переходить?
25.Як сіно скошене й пробивається отава, | і на горах траву збирають,
26.ягнята будуть тобі на одежу, | козли — ціна на поле,
27.буде доволі молока козячого — тобі на їжу, | твоїй сім’ї на їжу та твоїм слугиням на прожиток.
28.Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29.
1.Лихий утікає, як ніхто за ним і не женеться; | а праведник, немов той лев упевнений.
2.Через провину краю багато князів у ньому; | але, з людиною розумною й досвідченою, | встановлений лад буде тривати довго.
3.Убогий чоловік, що бідних утискає, | це зливний дощ, що хліб змиває.
4.Ті, що закон кидають, — безбожних вихваляють, | а ті, що бережуть закон, — обурюються проти них.
5.Ледачі люди не розуміють правди; | ті ж, що шукають Господа, все розуміють.
6.Ліпший убогий, що по правді ходить, | ніж той, хто на кривій дорозі, хоч і багатий.
7.Розумний син закони зберігає; | хто ж дружить з гультяями, той соромить батька.
8.Хто збільшує маєтки лихвою, | той збирає їх для милосердного до вбогих.
9.Хто відхиляє вухо, щоб не слухати закону, | того й молитва осоружна.
10.Хто зводить праведних на лиху стежку, | сам упаде в свою ж власну яму, а невинним буде добре.
11.Багатий чоловік вважає себе мудрим, | але вбогий-розумний викриє його.
12.Як праведні перемагають — велика радість, | а як лихі запанують — ховається кожен.
13.Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі; | а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки.
14.Щасливий той, хто завжди богобоязний, | хто ж серцем запеклий, того спіткає лихо.
15.Як лев рикаючий і як ведмідь голодний, | так лихий пан над народом бідним.
16.Князь-недоумок множить утиски; | та хто захланність ненавидить, — того дні продовжаться.
17.Людина, на якій затяжить кров пролита, | втікатиме аж до могили, — ніхто її не здержить.
18.Хто живе чесно, той спасеться; | а хто дорогами кривими ходить, той впаде в яму.
19.Хто обробляє свою землю, той буде мати хліб донаситу; | хто ж за пустим женеться, той злиднів матиме по горло.
20.На вірного посипляться благословення; | хто ж хоче швидко збагатитись, не уникне кари.
21.Не годиться вважати на особи, | бо за шмат хліба — людина від правди відступає.
22.Жадібний біжить навздогін за багатством; | йому й не в догад, що його наздоженуть злидні.
23.Хто другого картає, здобуде з часом | більше ласки, ніж той, що пеститься язиком.
24.Хто обдирає батька й матір та каже: «Це не гріх!» | — той товариш розбишаки.
25.Завидливий здіймає сварку, | а хто надіється на Господа, той житиме щасливо.
26.Хто покладається на власний розум, той дурень; | хто ж ходить мудро, той спасеться.
27.Хто бідному дає, той злиднів не зазнає; | хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу.
28.Усі ховаються, коли лихі панують; | а як вони зникають, праведників більшає.
29.Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29.
1.Хто від картання стає тугошиїм, | того розіб’ють умить, і то невигойно.
2.Як праведних багато — народ радіє, | а як лихі панують — народ стогне.
3.Хто любить мудрість, той веселить батька свого, | а хто вчащає до блудниць, своє майно марнує.
4.Цар правотою скріплює країну, | а ласий на податки її руйнує.
5.Хто лестить ближньому своєму, | той сіть стелить йому під ноги.
6.В переступі лихого чоловіка — пастка; | а праведний співає й радується.
7.Праведний знає справу бідних, | а розбещений не має зрозуміння.
8.Глузливі піднімають догори дном ціле місто, | а мудрі гнів утихомирюють.
9.Коли мудрий посперечається з дурнем, | то сердиться він, чи сміється — немає спокою.
10.Невинного не люблять душогубці, | а праведні про його душу дбають.
11.Дурний усю свою досаду виливає, | а мудрий здержує її в собі.
12.Як князь вислухає слова брехливі, | усі його слуги ледачі.
13.Бідний і здирці зустрічаються; | та Господь освічує очі цього, і тих.
14.Як цар судить по правді бідних, | престол його назавжди утвердиться.
15.Різка й докір надають мудрости, | дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір.
16.Як множаться безбожні, множаться злочини, | та праведні побачать їх погибель.
17.Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, | він дасть потіху твоєму серцю.
18.Коли нема видіння, народ розпускається; | щасливий, хто додержує закону.
19.Словами раба не поправити: | навіть коли розуміє, не послухає.
20.Чи бачив ти чоловіка, прудкого до розмови? | На дурня більш надії, ніж на нього.
21.Як слугу змалку в розкошах тримати, | він наостанку стане невдячний.
22.Гнівливий чоловік здіймає сварку, | і гарячий — множить провини.
23.Гординя чоловіка його принизить, | а покірний духом досягне чести.
24.Хто з злодієм паює, ненавидить власну душу: | він чує закляття, усе ж таки не повідомляє.
25.Хто людей боїться, той у сильце попаде; | а хто на Господа вповає, той безпечен.
26.Багато тих, що шукають ласки князя; | та право кожного від Господа походить.
27.Гидота праведним — муж нечестивий; | хто ж ходить правою дорогою — гидота злому.
30.Притчі Агура.
1.Слова Агура, сина Яке, з Масси; | вирок чоловіка до Ітієла, | до Ітієла і до Ухала:
2.Справді я найдурніший з людей | і розуму людського нема в мене.
3.Я мудрости не навчився | і знання святих я не маю.
4.Хто вийшов на небо й спустився звідтіль? | Хто зібрав вітер у своїх жменях? | Хто замкнув воду в свою одежу? | Хто всі кінці землі поставив? | Яке йому ім’я? І яке ім’я його сина, | якщо ти знаєш?
5.Кожне слово Боже випробуване; | він — щит для тих, що в нього захисту шукають.
6.До слів його не додавай нічого, | а то він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме.
7.Двох речей прошу я в тебе; не відмов мені їх, доки не умру я:
8.неправду та брехливе слово віддали від мене; | не давай мені ані злиднів, ані багатства, | подай мені лиш достатнього хліба,
9.щоб я, наситившись, тебе не зрікся, | та не сказав: «Хто Господь?» | — або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імени Бога мого.
10.Не обмовляй раба перед паном, | а то він проклене тебе, і ти будеш винним.
11.Є виродки, що проклинають батька свого | і не благословлять матері своєї;
12.є виродки, що себе чистими вважають, | хоч і не вмиті від бруду свого;
13.є виродки, що вгору очі задирають, | свої повіки підводять;
14.є виродки, що в них, неначе мечі — зуби, | немов ті ножі — ікли, | щоб пожирати бідних на землі, | з-між людей убогих.
15.П’явка дві дочки має: «Давай! Давай!» | Три речі ненаситні, | ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: «Досить».
16.Шеол, неплідная утроба, | земля води несита, | та вогонь, який не каже: «Досить!»
17.Око, що глузує з батька | й що неньці не кориться, | — око те виклюють ворони в долині | і пожеруть орлята.
18.Троє речей для мене надто дивовижні, | ба й чотирьох не розумію:
19.дороги орла на небі, | дороги гадини на скелі, | дороги корабля посеред моря | і дороги чоловіка до дівчини.
20.Такий звичай у жінки-перелюбки: | їсть, обтирає рот свій | і каже: «Я нічого злого не зробила!»
21.Від трьох речей земля трясеться, | ба й чотирьох знести не може:
22.раба, що зацарює; | безумного, коли наїсться до наситу;
23.нелюбої, що вийде заміж, | і слугині, що успадкує по господині.
24.Чотири є їх на землі маленьких, | але вони мудріші понад мудрих:
25.мурашки, люд несильний, | а літом наготовлюють собі запаси;
26.борсуки — народ слабенький, | а на скелях свої оселі мають;
27.сарана царя не має, | а вся вона шерегами виходить;
28.павук, що ти руками можеш узяти, | та він в палатах у царя буває.
29.Троє є їх, що мають ходу гарну, | ба й четверо, що гарно ходять:
30.лев, найсильніший між звірями, | ні перед чим не уступає;
31.півень, що між курами похожає; | козел та цар, що перед народом виступає.
32.Якщо ти здуру загнавсь у гніві, | а потім обміркував, то затули рота рукою.
33.Бо коли збити молоко, виходить масло; | і коли натиснути носа, кров виступає; | так, коли тиснути гнів, виникає сварка.
31.Притчі Лемуела: добра засада 1-9; похвала чеснотливій жінці 10-31.
1.Слова царя Лемуела, царя Масси, | що їх навчила його мати:
2.Що, сину мій? Що, сину мого лона? | Що, сину моїх обітниць?
3.Не віддавай жінкам твоєї сили, | ні твого серця тим, що царів гублять.
4.То не царям, о Лемуеле, | не царям вино пити, | ані князям бажати п’янких напоїв!
5.Щоб вони, напившись, знову не забули, | та не покривили суду всіх, що пригноблені.
6.Дайте п’янких напоїв тому, що погибає, | і вина тим, яким на серці гірко;
7.нехай п’є й забуде свої злидні, | і нехай більше не згадує про своє горе.
8.Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель.
9.Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи.
10.Жінку цнотливу — хто її знайде? | Ціна її вища над перлини!
11.Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку.
12.Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї.
13.Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками.
14.Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить.
15.Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням.
16.До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить.
17.Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи.
18.Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне.
19.Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено.
20.Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку.
21.Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім’я одягнена подвійно.
22.Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра — її одежа.
23.Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю.
24.Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє.
25.Сила й гідність — її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня.
26.Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї.
27.Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши.
28.Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє.
29.Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх.
30.Краса — річ оманлива, врода — марна; | жінка, що Господа боїться, — така хвали достойна!
31.Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.
