Перше послання апостола Петра

1.Привіт 1-2; надія християн 3-9; передсказане спасіння 10-12; заклик до святости й любови 13-25.

1.Петро, апостол Ісуса Христа, вибраним переселенцям, розсіяним Понту, Галатії, Кападокії, Азії та Вітинії,

2.згідно з передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух і на скроплення кров’ю Ісуса Христа: благодать і мир вам хай помножиться!

3.Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих,

4.до спадщини, яка не може ні зотліти, ні заплямитися, ані зів’янути, — збереженої для нас на небі,

5.для нас, яких Божа потуга вірою зберігає на спасіння, що готове з’явитись останнього часу.

6.Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах,

7.щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь — під час об’явлення Ісуса Христа,

8.якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі,

9.осягаючи ціль вашої віри — спасіння душ ваших.

10.Про це спасіння розвідували й досліджували пророки, що про вашу благодать пророкували.

11.Вони досліджували, на котрий і який час вказував Дух Христа, що був у них, який свідчив наперед про Христові страсті та ту велику славу, яка по них мала настати.

12.І їм було об’явлено, що не самим собі, а вам вони приготували те, що тепер вам оповіщено тими, які через Святого Духа, посланого з неба, вам проповідували; на що навіть і ангели гаряче прагнуть споглядати.

13.Тому, підперезавши стан вашого ума, тверезі, надійтеся повнотою на благодать, що вам буде принесена в об’явленні Ісуса Христа.

14.Як слухняні діти, не потураючи колишнім вашим похотям, як то було за вашого незнання,

15.але як той, хто вас покликав — святий, так само й ви самі усім вашим життям станьте святі,

16.написано бо: «Ви будете святі, бо я святий.»

17.І коли Отцем звете того, хто без уваги на особу буде судити кожного за його вчинками, то поводьтеся з острахом за час вашого вигнання

18.і знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших,

19.а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти,

20.передбаченого перед заснуванням світу і об’явленого, ради вас, останніми часами.

21.Ви через нього віруєте в Бога, який воскресив його з мертвих і прославив, щоб ваша віра і надія була на Бога.

22.Очистивши послухом правди душі ваші для братньої нелицемірної любови, любіть гаряче один одного щирим серцем,

23.відроджені наново не з тлінного насіння, а з нетлінного: словом Божим живим і вічним.

24.Бо кожне тіло, як трава, і вся його слава, немов цвіт трави: трава всохла, і цвіт опав,

25.— а слово Господнє повік перебуває. Оце ж воно і є, оте слово, що було вам благовістоване.

читати далі

Skip to PDF content

Послання апостола Якова

1.Привіт 1; спокуси 2-4; мудрість і молитва 5-8; багатий і вбогий 9-11; причина спокус 12-16; добро від Бога 17-18; справжня побожність 19-27.

1.Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт!

2.Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

3.Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

4.за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

5.Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

6.Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

7.Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; —

8.людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

9.Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

10.а багатий — пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

11.Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів’яне.

12.Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять.

13.Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого;

14.кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить.

15.А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, — породжує смерть.

16.Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману.

17.Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни.

18.Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь.

19.Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву,

20.бо гнів людини не чинить справедливости Божої.

21.Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі.

22.Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи.

23.Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи:

24.ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він.

25.Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм.

26.Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.

27.Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.

 

читати далі

Послання до Євреїв

1.Христос — Син Божий 1-4; він понад ангелів 5-14.

1.Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків.

2.За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки.

3.Він — відблиск його слави, образ його істоти, — підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині,

4.ставши від ангелів стільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім’я.

5.Кому бо з ангелів він коли мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе?» І ще: «Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина?»

6.Коли ж знов уводив Первородного у світ, то каже: «Нехай поклоняться йому всі ангели Божі.»

7.А щодо ангелів мовить: «Той, хто вітри своїми вісниками вчиняє, а полум’я вогненне — слугами своїми.»

8.А до Сина: «Престол твій, Боже, віковічний, і берло правоти — берло твого царства.

9.Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність, тому помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости понад твоїх співучасників.»

10.І: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса — діло рук твоїх.

11.Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються.

12.Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж — той самий, і літа твої не скінчаться.»

13.До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?»

14.Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?

 

читати далі

Послання до Филимона

1.Привіт 1-3; подяка 4-7; апостол заступається за Онисима 8-22; закінчення 23-25.

1.Павло, в’язень Христа Ісуса, та брат Тимотей — Филимонові любому й нашому співробітникові,

2.і сестрі любій Апфії та Архипові, нашому товаришеві боротьби, і твоїй домашній Церкві:

3.благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

4.Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах,

5.бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих;

6.щоб спільність твоєї віри стала діяльною у спізнаванні всякого добра, що є між вами заради Христа.

7.Велику я мав радість і втіху з твоєї любови, бо ти, брате, дав відпочити серцям святих.

8.Через те я, хоч і маю повну в Христі сміливість тобі наказувати, що маєш робити,

9.все ж таки волію тебе просити в любові, — я Павло, старий вже, а тепер ще й в’язень Христа Ісуса.

10.Благаю тебе про мого сина, що його породив у кайданах, про Онисима,

11.що колись тобі був непотрібний, тепер же і тобі й мені вельми потрібний.

12.Я його тобі повертаю; а ти його прийми, він бо моє серце.

13.Я хотів його затримати біля себе, щоб він замість тебе служив мені в кайданах Євангелії.

14.Та без твоєї згоди я нічого не хотів робити, щоб твоє добродійство не було наче з примусу, лише — добровільне.

15.Можливо, що він на те лиш відлучився на час від тебе, щоб ти прийняв його навіки,

16.і вже не як слугу, але більше, ніж слугу, — як брата любого, яким він є особливо для мене, а ще більше для тебе: і то тілом, і в Господі.

17.Отож, якщо мене маєш за друга, прийми його, немов мене самого.

18.Коли ж він тебе чимсь покривдив чи тобі щось винен, то це зарахуй мені.

19.Я, Павло, написав моєю рукою; я тобі сплачу, того тобі не згадуючи, що ти й самого себе мені винен.

20.Так воно, брате! Я так хотів би мати в Господі цю послугу від тебе! Заспокой у Христі моє серце!

21.Пишу тобі в повній надії на твою слухняність, певний, що зробиш понад те, що прошу.

22.А заразом приготуй мені помешкання: надіюсь бо, що завдяки вашим молитвам буду дарований вам.

23.Вітає тебе Епафр, мій товариш неволі у Христі Ісусі,

24.Марко, Аристарх, Димас і Лука — мої співробітники.

25.Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь.

 

читати далі

Послання до Тита

1.Привіт 1-4; вимоги до єпископа 5-9; ложні вчителі 10-16.

1.Павло, слуга Божий, апостол же Ісуса Христа стосовно віри вибраних Божих і спізнання правди, щодо благочестя

2.в надії вічного життя, обіцяного перед відвічними часами неоманливим Богом,

3.— який слушного ч