ІІ Книга Царів

ІІ Книга Царів

1.Ізраїльський цар Ахазія і пророк Ілля.

1.По смерті Ахава Моав збунтувався проти Ізраїля.

2.Ахазія впав був через поруччя у своїй верхній світлиці в Самарії і занедужав. І послав він послів і повелів їм: «Ідіть, спитайте Ваал-Зевува, екронського бога, чи я видужаю від цієї моєї недуги?»

3.Ангел же Господній сказав до Іллі тішбія: «Встань, іди назустріч послам самарійського царя й скажи їм: Хіба в Ізраїлі нема Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога?

4.Тому ось як говорить Господь: Ти не встанеш з ліжка, на яке ліг, ти мусиш умерти.» І пішов Ілля.

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

І Книга Царів

І Книга Царів

1.Старість Давида 1-4; царський задум Адонії 5-10; Ветсавія і Натан 11-37; помазання на царя 38-48; тривожне очікування Адонії 49-53.

1.Цар Давид постарівся, став ветхий деньми, і хоч як його загортали покривалами, не міг зігрітися.

2.І кажуть йому його слуги: «Нехай би пошукали нашому добродієві цареві молоду дівчину, нехай би вона царя доглядала й слугувала йому й лежала б при його грудях в ложі, і буде тепло нашому добродієві цареві.»

3.От і шукали по всіх околицях Ізраїля гарну дівчину та й знайшли Авішагу, шунамійку, та й привели її до царя.

4.Дівчина ж була гарна-прегарна; вона доглядала за царем і служила йому, але цар не спізнав її.

5.Аж ось Адонія, син Хаггіти, запишавшися, почав говорити: «Я буду царювати!» Завів він собі колісниці, коні і п’ятдесят чоловіка, що бігли поперед ним.

6.Батько ж його поки жив, ніколи не картав його, запитувавши: «Навіщо ти так чиниш?» А був він також дуже гарний з виду. Мати породила його після Авесалома.

7.І був він у змові з Йоавом, сином Церуї, та з священиком Евіятаром, і тягли вони за Адонією.

8.Та священик Цадок, Беная, син Єгояди, і пророк Натан, і Семей, і Реї, і Давидові хоробрі не були за Адонією.

9.Раз якось нарізав Адонія овець, волів і годованих телят коло Слизького Каміння, що біля джерела Рогел, і закликав своїх братів, синів царських, і всіх мужів юдейських, що служили в царя.

10.Пророка ж Натана, Бенаю, хоробрих і Соломона, брата свого, не закликав.

11.Тоді Натан сказав до Ветсавії, матері Соломона: «Чи ти чула, що Адонія, син Хаггіти, став царем, а Давид, наш пан, навіть про те й не знає?

12.Оце ж раджу тобі: Рятуй твоє життя і життя твого сина Соломона.

13.Піди до царя Давида й скажи йому: Чи ж не сам ти, мій пане-царю, заприсяг був твоїй слугині, казавши: Син твій Соломон буде царем після мене і він сяде на моєму престолі. Чому ж то Адонія став царем?

14.І оце, як ти ще розмовлятимеш із царем, я ввійду за тобою та й потверджу твої слова.»

15.Ввійшла Ветсавія до царя до покою — цар же був старезний, а Авішага, шунамійка, вслугувала цареві, —

16.припала (Ветсавія) на коліна і вклонилась цареві; цар запитав: «Чого бажаєш?»

17.Відказала йому: «Пане мій! Ти заприсяг був твоїй слугині Господом, твоїм Богом: Син твій Соломон буде царем після мене і сяде на моїм престолі.

18.А ось Адонія став царем, а ти, добродію мій, царю, про це й не знаєш.

19.Він нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх синів царських, священика Евіятара, та Йоава, начальника військ; Соломона ж, твого раба, не закликав.

20.А на тобі, добродію мій, царю, очі всього Ізраїля, щоб ти об’явив їм, хто сяде на престолі добродія мого, царя, після нього.

21.А то як тільки спочине мій добродій цар із своїми батьками я з моїм сином будемо злочинцями.»

22.Коли вона ще розмовляла з царем, увійшов пророк Натан.

23.І сказали цареві: «Ось пророк Натан.» Увійшов він до царя і вклонився цареві обличчям до землі.

24.Мовив Натан: «Добродію мій, царю! Чи це ти розпорядив: Адонія стане царем після мене і сяде на моїм престолі?

25.Бо сьогодні він зійшов у долину, нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх царських синів і військову старшину, й священика Евіятара; он вони їдять і п’ють перед ним, викликуючи: Нехай живе цар Адонія!

26.Мене ж, твого слугу, священика Цадока, Бенаю, сина Єгояди і твого раба Соломона не закликав.

27.Невже ж сталось це за наказом мого добродія царя, і ти не сповістив раба твого, хто, після тебе, сидітиме на престолі добродія мого, царя?»

28.І відповів цар Давид і сказав: «Покличте мені Ветсавію!» Увійшла вона до царя й стала перед ним.

29.Цар поклявся і сказав їй: «Так певно, як живе Господь, що визволив мене з усякої біди:

30.як заприсяг я тобі Господом, Богом Ізраїля, що син твій Соломон після мене буде царем і що він сидітиме на моєму престолі замість мене, так і зроблю сьогодні.»

31.Припала Ветсавія на коліна обличчям до землі й уклонилася цареві та й каже: «Нехай добродій мій, цар Давид, живе повіки!»

32.І повелів цар Давид: «Покличте мені священика Цадока, пророка Натана, і Бенаю, сина Єгояди.» Як же вони ввійшли до царя,

33.сказав їм цар: «Візьміть із собою слуг вашого пана, посадіть Соломона, мого сина, на мого мула, й завезіть його в Гіхон.

34.Там нехай помаже його царем над Ізраїлем священик Цадок із пророком Натаном. Тоді сурміть та й викрикуйте: нехай живе цар Соломон!

35.Потім ви вийдете слідом за ним, і він увійде й сяде на моїм престолі й буде царювати над вами замість мене; бо я призначив його князем над Ізраїлем і над Юдою.»

36.Беная ж, син Єгояди, відповів цареві і сказав: «Амінь! Так нехай скаже і Господь, Бог пана мого, царя.

37.Як був Господь з моїм паном і царем, так нехай буде і з Соломоном, і нехай звеличить його престіл понад престіл мого пана, царя Давида.»

38.Тоді священик Цадок, пророк Натан, Беная, син Єгояди, вкупі з керетіями й пелетіями, посадивши Соломона на мула царя Давида, спустились і повезли його в Гіхон.

39.Священик Цадок узяв рога з миром із намету та й помазав Соломона. І засурмили, і ввесь народ кликав: «Нехай живе цар Соломон!»

40.Тоді народ піднявся позад нього, і грали люди на сопілках, і раділи так славно, що аж земля розпадалась від їхнього крику.

41.Почув це Адонія вкупі з запрошеними, саме коли скінчили бенкетувати. Почув також Йоав звук трубний та й каже: «Що це за шум розбурханого міста?»

42.Коли він говорив, надійшов Йонатан, син священика Евіятара. Адонія сказав: «Ходи сюди, ти — чоловік порядний, несеш напевно добру вістку.»

43.Відповів Йонатан і сказав до Адонії: «Зовсім ні! Наш пан, цар Давид, зробив Соломона царем.

44.Цар послав з ним священика Цадока, пророка Натана, Бенаю, сина Єгояди, керетіїв та пелетіїв, і вони посадили його на царського мула,

45.а священик Цадок і пророк Натан помазали його в Гіхоні на царя, і звідти пішли назад з веселим криком, і зворушилось усе місто. Ось звідки галас, що ви чули.

46.Соломон сів уже на царському престолі,

47.і царські слуги приходили поздоровляти нашого добродія, царя Давида, і промовляли: Нехай твій Бог зробить ім’я Соломона славнішим ніж твоє, і нехай возвеличить його престіл над престіл твій! І вклонився сам цар на своєму ліжку.

48.Потім додав: Благословен Господь, Бог Ізраїля, що вчинив мені сьогодні так, що один з моїх сидить на моєму престолі, й очі мої це бачать.»

49.Тоді всі, що їх закликав був Адонія, вжахнулись, повставали й порозходились, кожен у свій бік.

50.Адонію ж обняв страх перед Соломоном; він устав і пішов, щоб ухопитися за роги жертовника.

51.І переказано Соломонові: «Он, Адонія, зо страху перед царем Соломоном, ухопив за роги жертовника та й каже: Нехай цар Соломон попереду мені заприсягне, що не стратить свого раба мечем.»

52.А Соломон на те: «Якщо покаже себе чесним чоловіком, то й волосинка з нього не впаде на землю. Як же знайдеться на ньому якась провина, мусить умерти.»

53.І послав цар Соломон, щоб його взяли від жертовника; і він прийшов і вклонився перед царем Соломоном, а Соломон сказав йому: «Іди до свого дому.»

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

ІІ Книга Самуїла

ІІ Книга Самуїла

1.Давид довідується про смерть Саула та Йонатана 1-16; Давид оплакує їхню смерть 17-27.

1.По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі.

2.Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився.

3.Спитав його Давид: «Звідки ти прийшов?» А той йому відповів: «Я врятувався з ізраїльського табору.»

4.Давид спитав його: «Що там сталось? Повідай мені.» А той мовив: «Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.»

5.Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: «Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?»

6.Юнак-звістовник на те: «Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь — Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають.

7.Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут.

8.І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин.

9.Сказав він тоді до мене: Приступи но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені.

10.І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.»

11.Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому.

12.І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча.

13.Давид спитав юнака-звістовника: «Звідки ти?» А той: «Я син амалекитянина, поселенця.»

14.Давид сказав до нього: «Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?»

15.Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: «Приступи до нього й убий його!» Той рубнув, і вмер він.

16.Давид сказав до нього: «Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.»

17.Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном;

18.він учинив так, щоб навчити синів Юди, — вона записана в «Книзі Праведного», — тож примовляв він:

19.«Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі?

20.Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились!

21.Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи,

22.лише кров’ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула — не повертався намарно.

23.Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів.

24.Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси.

25.Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко.

26.Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча.

27.Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?»

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

І Книга Самуїла

І Книга Самуїла

1.Паломництво до Шіло 1-18; народження й посвята Самуїла Богові 19-28.

1.Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім’я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.

2.Було в нього дві жінки: одна на ім’я Анна, а друга — Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.

3.Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.

4.Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.

5.Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.

6.А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.

7.Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.

8.Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»

9.Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.

10.В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.

11.І обріклась таким обітом: «Господи cил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп’ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»

12.І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.

13.Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п’яна.

14.І сказав до неї: «Докіль ти будеш п’яною? Піди та витверезися!»

15.А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я — бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.

16.Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»

17.Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»

18.Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.

19.Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,

20.і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім’ям Самуїл, бо, мовляла, — я його випросила в Господа.

21.Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,

22.Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»

23.Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.

24.А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.

25.Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,

26.і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.

27.Про це хлоп’ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.

28.За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.

 

читати далі

Поділитися в соціальних мережах

Книга Второзаконня

Второзаконня

1.Введення 1-5; Божий наказ вирушати 6-8; повчання для начальників та суддів 9-18; вихід і спротив 19-33; Божа кара 34-46.

1.Ось слова, що їх промовив Мойсей до всього Ізраїля по той бік Йордану, в пустині, в Араві, проти Суфу, між Параном і Тофелем, Ливаном, Хацеротом і Ді-Загавом;

2.одинадцять день ходи від Хорива до Кадеш-Барне, дорогою через Сеїр-гори.

3.В сороковому році, в одинадцятому місяці, в перший день місяця Мойсей сказав до синів Ізраїля все, що Господь заповідав йому про них;

4.після того, як побив Сихона, аморійського царя, що жив у Хешбоні, та Ога, башанського царя, що жив у Аштароті біля Едреї.

5.По тому боці Йордану, в Моав-землі, почав Мойсей викладати цей закон, кажучи:

6.«Господь Бог наш промовив до нас на Хориві так: Доволі довго ви побули під цією горою.

7.Оберніться й рушайте: ідіть в аморійські гори й у всі сусідні краї; у степ, у гори й у долини, на південь і на берег моря, в край ханаанян і до Ливану, аж до великої ріки, ріки Ефрат.

8.Оце даю вам край у ваше посідання; йдіть і займіть землю, про яку клявся Господь батькам вашим, Авраамові, Ісаакові та Яковові, що оддасть їм і потомкам їхнім.

9.Того часу промовив я до вас: Не здолаю я один узяти на себе ваші тягарі.

10.Господь, Бог ваш, намножив вас так, що ви оце нині численні, як зорі небесні.

11.Нехай Господь, Бог батьків ваших, додасть до вас тисячу разів стільки, скільки вас є, і благословить вас, як обіцяв вам.

12.Але як же міг би я один нести ваші тягарі, ваші труднощі та ваші свари?

13.Виберіть собі, отже, для ваших поколінь людей мудрих, кмітливих, досвідчених, і я поставлю їх головами над вами.

14.І ви мені відповідаючи, сказали: Добру річ радиш зробити.

15.Отож, я й узяв головних із ваших поколінь, людей мудрих та досвідчених, і настановив їх головами над вами, тисяцькими, соцькими, п’ятдесяцькими й десяцькими та правителями ваших поколінь.

16.Того ж самого часу я дав і суддям вашим такий наказ: Вислуховуйте справи ваших братів і судіть справедливо між будь-ким і його братом та чужинцем.

17.Коли судите, не зважайте на лице; вислухайте так малого, як і великого; нікого не страхайтеся, бо суд — Божий. А коли справа для вас занадто тяжка, передайте її мені, я її вислухаю.

18.І заповідав я вам того часу все, що ви мали чинити.

19.Ми рушили від Хориву і перейшли всю оту, що ви бачили, велику й страшну пустиню, по дорозі до аморійських гір, та й прибули, як заповідав нам Господь, Бог наш, аж до Кадеш-Барне.

20.І промовив я до вас: Дійшли ви аж до гір аморійських, що їх Господь, Бог наш, хоче нам дати.

21.Глянь, Господь, Бог твій, дає тобі в посідання цю землю; іди, займи її, як обіцяв тобі Господь, Бог батьків твоїх; не бійся, не падай духом.

22.Та ви всі приступили до мене і сказали: Пошлемо поперед себе людей, щоб вони розгледіли нам ту землю та й дали знати, якою дорогою нам підійматись і на які міста йти нам.

23.Подобалася мені ваша рада; і я вибрав з-поміж вас дванадцять чоловік, по чоловіку від покоління.

24.Пустились вони в дорогу й зійшли в гори та й дійшли до Ешкол-долини й розвідали її.

25.Вони, набравши з собою плодів землі, принесли їх до нас і дали нам таку вістку: Добра земля, що її Господь, Бог наш, хоче нам дати.

26.Та ви не схотіли йти і противилися слову Господа, Бога вашого;

27.і стали нарікати по ваших наметах та й промовляти: З ненависти до нас вивів нас Господь із Єгипетської землі, щоб віддати нас у руки аморіям та й вигубити нас.

28.І куди ж ото ми йдемо? Наші брати відняли в нас відвагу, коли сказали: люд, мовляв, там численніший