ІІ Книга Макавеїв
1.Листи юдеїв з Єрусалиму до своїх братів у Єгипті.
1.«Братам юдеям, що в Єгипті, привіт! Брати юдеї, що в Єрусалимі та в краю Юдейськім, бажають щасливого миру.
2.Нехай Бог благословить вас добром і згадає союз з Авраамом, Ісааком та Яковом, своїми вірними слугами.
3.Нехай він дасть вам усім серце почитати його та чинити його волю великодушно й добровільно.
4.Нехай відкриє ваше серце для закону свого та для своїх заповідей і нехай дасть вам мир.
5.Нехай вислухає ваші молитви, примириться з вами та й не покине вас у лиху годину.
6.Ось ми тут сьогодні молимося за вас.
7.За Царя Димитрія, 169-го року, ми, юдеї, вам писали: у скруті й у великому смутку, що наліг на нас цими роками, відколи Ясон зо своїми прибічниками, зрадивши святу землю й царство,
8.підпалив двері в храмі й розлив кров невинну, — ми молились до Господа й були вислухані. Ми принесли тоді жертву й офіру з питльованої муки, засвітили ліхтарі й виклали хліби.
9.І нині ми вам пишемо, щоб ви святкували дні Кучок у місяці Кіслеві. Рік 188.»
10.«Ті, що живуть у Єрусалимі, та Юдеї, рада старших і Юда, Арістобулові, наставникові царя Птолемея, з роду помазаних священиків, і юдеям, що в Єгипті, привіт і поздоровлення!
11.Врятовані Богом від великих небезпек, ми вельми йому дякуємо як нашому вождеві в боротьбі проти царя.
12.Бо це він відкинув тих, що воювали проти святого міста.
13.Прибули бо в Персію, і князь із своїм військом, яке здавалось непереможним, був порубаний у храмі Нанеї, завдяки хитрості жерців Нанеї.
14.Антіох із своїми друзями прибув на те місце, немов би для того, щоб одружитися з богинею, а насправді, щоб захопити великий скарб як посаг.
15.Жерці храму Нанеї виставили той скарб, і коли Антіох з небагатьма ввійшов ув огорожу святині, вони, скоро він увійшов, замкнули храм,
16.відчинили в стелі потаємні двері й, кидаючи зверху камінням, забили князя і тих, що з ним були, і, розшматувавши їх на кусні та відтявши їм голови, кинули тим, що були зовні.
17.Нехай у всьому буде благословенний наш Бог, що видав на смерть нечестивих.
18.Маючи на думці святкувати двадцять п’ятого Кіслева очищення храму, ми вважали нашим обов’язком сповістити вас про це, щоб ви теж святкували Кучки й день появи вогню, тоді, як Неємія, відбудувавши храм і жертовник, приносив жертви.
19.Бо коли наших батьків виводили у Персію, тодішні священики взяли з жертовника вогню й потайки сховали в порожній сухий колодязь і там так добре скрили його, що місце нікому не було відоме.
20.А як минуло доволі часу, коли то було Богові вгодно, висланий перським царем Неємія звелів потомкам тих священиків, які сховали вогонь, розшукати його. Та як ці донесли нам, що не знайшли вогню, лише якусь масну воду, тоді він казав їм зачерпнути її і принести до себе.
21.І коли для жертв усе було готове, Неємія звелів священикам обризкати тією водою дрова й те, що лежало на них.
22.Коли вони так зробили, й сонце, що перед тим було сховане за хмарами, через якийсь час знову засяяло, зайнявся вогонь великий, так що всі здивувались.
23.І тоді, коли горіли жертви, священики молилися, а зо священиками ввесь народ. Йонатан починав, а за ним інші промовляли разом з Неємією.
24.Молитва ж була така: Господи, Господи, Боже, Творче всього, страшний, могутній, справедливий, милосердний і єдиний Царю та благодітелю,
25.єдиний подателю, єдиний справедливий і Вседержителю, вічний, що спасаєш Ізраїля з усякого зла, що вибрав єси наших батьків і освятив їх,
26.прийми цю жертву за ввесь народ твій Ізраїля; бережи твоє спадкоємство й освяти його.
27.Збери наших розсіяних; визволь тих, що в рабстві між народами; зглянься над упослідженими й поневіреними, і нехай народи знають, що ти — Бог наш.
28.Покарай тих, що гноблять нас і поневіряють нами в своїй гордині.
29.Пересели народ твій у твоє святе місце, як це Мойсей був сказав.
30.В той час священики співали гимни.
31.А коли жертви згоріли, Неємія звелів облити велике каміння водою, яка залишилась.
32.Як це зробили, загорілося полум’я, що його поглинула ясність, яка засяяла від жертовника.
33.Коли це стало явним, і перському цареві оповіли, що на тому місці, де виселені священики були сховали вогонь, з’явилась вода, якою Неємія з товаришами очистили приналежне до жертви,
34.тоді цар, огородив те місце, розслідив справу й об’явив його святим.
35.Він приймав і роздавав силу дарунків тим, що їм хотів показати свою прихильність.
36.Товариші Неємії назвали ту воду нефтоар, що означає очищення, однак загально називають її нефтай.»
2.Єремія ховає кивот та інші предмети культу 1-18; передмова автора 19-32.
1.«У відписах (спогадів) знаходять, що пророк Єремія звелів переселенцям узяти вогню, як це було зазначено
2.і як він наказав переселенцям, давши закон їм, не забувати заповідей Божих і не давати звести себе думками, дивившися на золотих та срібних ідолів та на всю красу, що навколо них.
3.І разом з подібними порадами він їх заохочував не віддаляти закону від свого серця.
4.А було в тому письмі, що пророк, за даним йому об’явленням, повелів узяти з собою намет і кивот, коли він був вийшов на гору, звідки Мойсей, піднявшись, бачив Божу спадщину.
5.Прийшовши туди, він знайшов там житло, схоже на печеру, і вніс туди намет, кивот і жертовник кадильний та й забив двері.
6.Дехто з тих, що були його супроводжували, приступили, щоб позначити дорогу, та не могли її знайти.
7.Довідавшись про це, Єремія почав їм дорікати, кажучи: Те місце буде невідомим, аж поки Бог не збере свого народу й не змилується над ним.
8.Тоді Господь знову покаже ті предмети, й буде видно славу Господню і хмару, як вона з’явилась була за Мойсея і за Соломона, коли він просив, щоб храм був посвячений велично. —
9.Далі оповідалося, як він у своїй мудрості приніс жертву посвячення і викінчення храму;
10.і як Мойсей молився був до Господа, і зійшов огонь з неба та й спалив жертви, так і Соломон помолився, і вогонь, спустившись із неба, пожер всепалення.
11.Мойсей сказав: Тому що жертву за гріх не спожито, тим то й знищено її.
12.Так само й Соломон робив 8 днів.
13.Про ці самі події оповідалося теж у літописах і спогадах Неємії, а також і про те, як він заклав книгозбірню, в якій зібрав книги про царів, пророків і про Давида, та царські листи про приноси.
14.Юда теж зібрав усі книги, що були розкинені з-за війни, що нам нагодилась; тепер вони в нас.
15.Якщо ви їх потребуєте, пришліть до нас людей, щоб вони принесли вам їх.
16.Заміряючи святкувати очищення (храму), ми написали вам про це. Ви, отже, зробите добре, коли святкуватимете ці дні.
17.Бог же спас увесь народ свій та віддав назад усім спадщину, царську владу, священство й храм,
18.як обіцяв він своїм законом, той Бог, — ми надіємося на Бога, — скоро змилується над нами і збере нас із піднебесної у святе місце, бо він нас визволив з великих бід і храм очистив.»
19.Події, що відбулися за Юди Макавея та його братів, — очищення великого храму, посвячення жертовника,
20.також війни проти Антіоха Епіфана та проти його сина Евпатора,
21.об’явлення, що було з неба для тих, хто шляхетно та ревно боролися за юдейство, так що хоч їх і мало було, а все ж таки відвоювали ввесь край, прогнали варварські орди;
22.славетний на ввесь світ храм назад забрали, звільнили місто; закони, що мали бути скасовані, вони знову поновили; Господь бо своєю великою доброзичливістю був милосердний до них, —
23.усе те, про що оповів Ясон Киренейський у п’ятьох книгах, спробуємо скоротити в одну.
24.Бачивши тьму-тьменну чисел і трудність для тих, хто схоче цілковито віддатись оповіданням тієї історії, з огляду на велику кількість матеріялу,
25.ми старалися дати душевне задоволення тим, що захочуть їх читати, легкість тим, хто волітимуть затримати їх у пам’яті, а користь тим усім, кому потрапить у руки ця книга.
26.Нам же, що взяли на себе тяжкий труд цього скорочення, праця була нелегка, коштувала поту й безсонних ночей.
27.Так само, як не легко і тому, хто справляє бенкет і старається задовольнити інших. Однак, щоб зробити приємність багатьом, ми радо візьмемо на себе цей важкий труд,
28.а, полишивши авторові точне оповідання кожної події, самі будемо старатися стисло окреслити скорочення.
29.Бо як воно є з будівничим дому нового, який має дбати про цілу будову, і як той, що забирається малювати чи прикрашувати, дбає тільки про те, що необхідне для оздоби, так теж є, здається мені, і з нами.
30.Заходити в глибину питань, підходити до них з усіх боків, вивчати їх подробиці — це справа первоавтора;
31.а шукати стислости в оповіданні, уникати повного оповідання про події, — в цьому слід лишити волю тому, хто коротко переповідає події.
32.Почнім, отже, нашу повість, не додаючи нічого більше до того, про що ми вже сказали: бо воно направду було б і нерозумним розписуватися довго перед писанням історії, саму ж історію скорочувати.
3.Геліодор у святині 1-22; порятунок з неба 23-40.
1.Тоді, коли правління у святому місті відбувалось у повному мирі й закони, завдяки благочестю та ненависті до зла в первосвященика Онії, береглись якнайкраще,
2.траплялось, що й самі царі шанували храм і прославляли святиню найкращими дарами;
3.тож і Селевк, цар Азії, давав з власних прибутків усе, що було конечне для видатків на богослужебні жертви.
4.Та якийсь Симон з покоління Веніямина, наставник храму, не погодився з первосвящеником щодо управи ринку в місті,
5.а не мігши Онію подолати, подався на зустріч з Аполлонієм з Тарсу, під цю пору правителем Келесирії та Фінікії,
6.і оповів, що скарбниця в Єрусалимі повна нечуваних багатств, що там сила грошей була незліченна та що не всі вони були призначені на жертви, тож цареві можна б їх узяти в руки.
7.В розмові з царем, Аполлоній розповів йому про багатства, про які йому донесено, і цар вибрав Геліодора, свого першого намісника, і вислав його з наказом забрати вищезгадані багатства.
8.Геліодор вирушив негайно в дорогу, буцімто щоб навідатися до міст Келесирії та Фінікії, в дійсності ж, щоб виконати намір царський.
9.Прибувши в Єрусалим, де його первосвященик міста прийняв доброзичливо, він, Геліодор, сказав про те, що було йому об’явлено, та й заявив причину, з-за якої прийшов, ще й спитав, чи воно справді так і є.
10.Первосвященик же пояснив йому, що то були вклади вдів і сиріт;
11.дещо належало Гірканові, синові Товії, дуже знатному мужеві; що воно не було так, як, говоривши неправду, повідав був нечестивий Симон; що всього було 400 талантів срібла й 200 талантів золота;
12.і що, нарешті, аж ніяк не можна було робити кривди тим, хто звірилися на святість місця, на велич і недоторканість храму, вшановуваного в цілому світі.
13.Але Геліодор відповів, що, силою даного йому наказу царського, ці багатства мали бути конечно перевезені в царську скарбницю.
14.Коли ж у призначений день він увійшов, щоб оглянути багатства, по всьому місті зчинилося велике занепокоєння.
15.Тоді священики у священичих одежах, припавши до землі перед вівтарем, благали Небо, що встановило закони про вклади, щоб зберегло їх цілими для тих, що дали їх на схов.
16.Хто споглядав на обличчя первосвященика, то в того серце краялося від болю: вид бо його й змінений колір виявляли душевний біль.
17.Страх і тремтіння охопили тіло його, з чого всі бачили, хто тільки дивився на нього, те страждання, яке опанувало його серце.
18.Люди ж кидалися купами з домів, щоб молитися всі разом, бо храм ось-ось мав бути осквернений.
19.Жіноцтво з волосяницями, які сягали по груди, висипало на вулиці. Щождо дівчат, які були замкнені по домах, то деякі збігались до дверей, деякі ставали на мури, а деякі виглядали крізь вікна.
20.А всі вони, простягнувши руки до неба, проказували благальні моління.
21.Жаль було дивитися на натовп, який у безладді припав до землі, та на вельми прибитого первосвященика у великому страсі.
22.Вони отже взивали до Господа Вседержителя, щоб він зберіг повірені вклади цілими та в повній безпеці для тих, хто повірили їх.
23.Тим часом Геліодор брався виконувати наказ.
24.Він зо своїми прибічниками був уже там, де була скарбниця, коли Володар духів і всякої влади вчинив там велику появу; а вчинив він це так, що всі, хто були відважилися ввійти, побиті Божою силою, знепритомніли й занепали на дусі.
25.їм бо з’явивсь якийсь кінь із страшним вершником на собі, прибраний у пишну упряж; він кинувся з усієї сили й передніми копитами став бити Геліодора. А той, хто сидів на ньому, видавалося, мав золоту зброю.
26.Крім того, двоє юнаків з’явились йому — неабиякої сили, прегарної вроди, зодягнені в чудові шати. Вони, ставши з обох боків Геліодора, били його безустанку, завдавши йому безліч ударів.
27.Коли ж він, повитий густою темрявою, впав зненацька на землю, його вхопили і, поклавши на ноші, винесли,
28.і визнали явно Божу силу: безпомічний бо був той, хто щойно з великим почетом та з прибічниками ввійшов був в оту скарбницю.
29.І коли він, побитий Божою могутністю, лежав там німий, без жадної надії на рятунок і покинутий,
30.юдеї благословляли Господа, який прославив своє святе місце; храм же, недавно ще переповнений страхом та неладом, завдяки появі Бога Вседержителя сповнився веселощами та радістю.
31.Втім, деякі з товаришів Геліодора заходилися відразу просити Онію, щоб він візвав до Всевишнього, і щоб Всевишній дарував життя сердезі, який був уже при останньому віддиху.
32.Боявшися, щоб цар не підозрівав юдеїв, мовляв, то вони скоїли якесь лихо Геліодорові, священик приніс жертву за здоров’я цього мужа.
33.Коли ж первосвященик приносив жертву, щоб надолужити переблаганням, ті самі юнаки знов з’явилися Геліодорові, зодягнені в ті ж самі шати, і, стоячи, сказали: «Подякуй вельми Онії первосвященикові, бо завдяки йому Господь дає тобі ласкаво життя.
34.А по цій карі з неба повідай усім про велич Божої могутности.» Сказавши це, вони зникли.
35.Геліодор же, принісши Господеві жертву й зробивши якнайбільші обітниці тому, хто врятував йому життя, люб’язно попрощався з Онією і повернувся з військом до царя.
36.Він свідчив усім про діла превеликого Бога, які він бачив сам на власні очі.
37.А коли цар спитав Геліодора, кого б, на його думку, можна ще раз послати в Єрусалим, він відповів:
38.«Як маєш якогось ворога або ворохобника, то пошли його туди, і побачиш, як буде покараний, якщо пощастить йому врятуватись, бо довкола того місця є направду якась Божа сила.
39.Сам бо той, хто має житло на небі, наглядає й захищає те місце, а тих, що туди приходять із злими замірами, він б’є і губить на смерть.»
40.Отак воно було з Геліодором, і тим робом була врятована скарбниця.
4.Злочин Симона 1-6; первосвященик Ясон 7-22; Менелай первосвящеником 23-50.
1.Згаданий Симон, який видав скарби й батьківщину, обмовив Онію, мовляв, то він нацькував проти Геліодора й був причиною його нещастя,
2.і добродія міста, покровителя одноплемінників, ревнителя законів він зухвало назвав бунтарем проти держави.
3.Ненависть так загострилася, що один з прибічників Симона пустився на душогубства.
4.Тоді Онія, бачивши небезпеку тієї незгоди і те, що Аполлоній, син Менестея, правитель Келесирії та Фінікії, ще побільшує злобу Симона,
5.пішов до царя, — не як обвинувач своїх громадян, а радше мавши на думці загальне добро й добро кожного з усієї громади;
6.бо добре розумів, що без царського заступництва неможливо було осягнути миру і що Симон не спинить своє безумство.
7.Коли ж Селевк відійшов на той світ, а царство взяв у руки Антіох, прозваний Епіфаном, тоді Ясон, брат Онії, намагався обманом захопити первосвященство.
8.Розмовляючи з царем, він обіцяв йому 360 талантів срібла й 80 талантів з іншого прибутку.
9.Крім того, він зобов’язався дати ще інших 150 талантів, якщо дадуть йому повновладу заснувати гімназію та ефебію й надавати антіохійське громадянство мешканцям Єрусалиму.
10.І коли цар пристав на те, Ясон, захопивши владу в руки, запопався відразу переводити своїх земляків на грецькі звичаї.
11.Він скасував ті царські пільги, що були признані доброзичливо юдеям завдяки Іоанові, братові Евполема, який був послом до римлян у справі укладення дружби та союзу; він скасував законні установи й запровадив звичаї, противні законові.
12.З радістю заснував він під самісінькою твердинею гімназію і щонайвизначніших юнаків скликав до фізичних вправ.
13.Надмірне безчестя Ясона довело до вершини гелленізму — переходу до чужосторонніх звичаїв, — був бо безбожником, а не первосвящеником.
14.Тому священики не дбали вже більше про службу коло жертовника, а, занехаявши храм і занедбавши жертви, скоро давано знак для метання диском, поспішали взяти участь у протизаконних вправах у палестрі,
15.і, не ставивши ні у що батьківську гідність, цінували якнайвище грецьку пишноту.
16.За те вони й опинились у халепі: тих, що були їхніми ворогами й кривдниками, хотіли вони наслідувати в поведінці й бути схожими на них у всьому, а ті й стали їм ворогами та катами;
17.бо порушувати Божі закони не можна безкарно, — це виявить наступний час.
18.Коли в Тирі, в присутності царя, відбувалися п’ятирічні ігрища
19.отой мерзенний Ясон послав як представників Єрусалиму кілька глядачів, що прийняли були антіохійське громадянство й принесли з собою 300 драхм срібла на жертву для Геракла. Одначе, ті, що принесли їх, уважали за краще не вживати їх на жертву, бо це не личило б, а скласти на якусь іншу потребу.
20.Отже, те, що за наміром того, хто їх послав, мало піти на жертву для Геракла, завдяки тим, що принесли, пішло на будову човнів.
21.Коли ж Аполлоній, син Менестея, був висланий в Єгипет на коронування царя Філометора, Антіох, довідавшися, що цар не похваляв його поступків, почав думати про власну безпеку й тому прибув він у Яффу, а звідтіля пішов у Єрусалим.
22.Ясон і місто прийняло його пишно, зо смолоскипами та гучними криками; по тому він пішов з військом у Фінікію.
23.По трьох роках Ясон вислав Менелая, брата згаданого Симона, щоб той приніс гроші цареві та й нагадав йому деякі пильні справи.
24.А Менелай, увійшовши у взаємини з царем і прихиливши його на свій бік поважним своїм виглядом, захопив для себе первосвященство тим, що дав на 300 талантів срібла більше від Ясона,
25.тож і повернувся з царськими грамотами в руках, хоч і не мав нічого гідного для священства, а тільки лють жорстокого тирана та шал дикої звірюки.
26.Отак Ясон, що був усунув підступно свого власного брата, сам був усунений іншим і мусів утікати в край аммоніїв.
27.Щодо Менелая, то він осягнув владу, але з обіцяних цареві грошей не дав нічого,
28.хоч і Сострат, начальник твердині, вимагав їх від нього, бо йому доручено збірку податків. З тієї причини їх обидвох покликано до царя.
29.Тоді Менелай лишив своїм намісником у первосвященстві власного брата Лісімаха, а Сострат — Кратета, начальника кипрійців.
30.Під час цих подій мешканці Тарсу й Маллосу вчинили повстання, бо їх передано як гостинець Антіохіді, царській наложниці.
31.Тому цар чимдуж вирушив, щоб полагодити цю справу, лишивши намісником Андроніка, одного з найвидатніших урядовців.
32.Тоді Менелай, гадаючи, що настав слушний час, забрав крадькома деякий золотий посуд із храму й подарував його Андронікові, а деякий пощастило йому спродати місту Тирові й сусіднім містам.
33.Коли про це певно довідався Онія, який оселився у захисному місці Дафне біля Антіохії, почав йому докоряти.
34.Після того Менелай, узявши до себе Андроніка, намовив його забити Онію. Андронік прийшов до Онії, заговорив його підступно і, простягнувши йому з клятвою правицю, — хоч і не усунув цілком підозри, — спонукав його таки вийти з безпечного сховку й забив на місці без жодної уваги на справедливість.
35.За те не тільки юдеї, але й чимало поган були обурені та вболівали над несправедливим убивством тої людини.
36.І коли цар повернувся з кілікійських країв, юдеї, що були в столиці, і греки, які поділяли їхній біль, прийшли до нього з приводу беззаконного вбивства Онії.
37.Засмучений до глибини душі й повен спочуття, Антіох почав плакати на згадку про розсудливість і великий хист покійника,
38.отож, палаючи сильним гнівом, здер негайно ж порфіру з Андроніка, подер на ньому одежу й звелів вести його кругом по цілому місті аж до того ж місця, де той злочинне вбив Онію і там скарав смертю лютого вбивцю. Отак Господь заплатив йому належною карою.
39.Коли Лісімах, за згодою Менелая, вчинив багато святотатств по місті й коли чутка про те рознеслась назовні, народ згромадився проти Лісімаха, бо чимало золотого посуду вже рознесено.
40.А що натовп, повний гніву, вчинив повстання, то Лісімах, озброїв зо 3 000, і чинив насилля на чолі з Аураном, що був не менш старий, як жорстокий.
41.Люди, побачивши, що напад іде від Лісімаха, вхопилися хто за каміння, хто за дрючки, а хто й набрав пороху, що там лежав, у руки, і кидали на тих, що були з Лісімахом;
42.тим робом поранили з них чимало, деяких убили, а решту присилували до втечі; самого ж святотатця забили при скарбниці.
43.За ці події вчинено суд над Менелаєм.
44.І коли цар прибув у Тир, троє мужів, яких послала рада старших, подали скаргу на нього.
45.Менелай, майже страчений, обіцяв грубі гроші Птолемеєві, синові Дорімена, щоб той прихилив царя на його бік.
46.Тим то Птолемей відвів царя в сіни, нібито для того, щоб подихати свіжим повітрям, і досяг того, що цар змінив свою думку,
47.та виправдав Менелая, винуватця всього лиха, від обвинувачень. А тих нещасних, що їх навіть і скити, якби їх судили, були б визнали невинними, він засудив на смерть.
48.Тож ті, що заступилися за місто, за народ і за святий посуд, негайно зазнали несправедливої кари.
49.Ось чому навіть мешканці Тиру, обурені таким злочином, влаштували їм величний похорон.
50.А Менелай, завдяки зажерливості вельможних, утримався при владі; злоба його зростала, і він став великим ворогом своїх співгромадян.
5.Кінець Ясона 1-10; зруйнування святині 11-23; пролиття крови Аполлонієм 24-27.
1.Під ту пору Антіох готував другий похід на Єгипет.
2.Сталось, що по всьому місті, протягом якихось 40 день, з’являлись, мчавши повітрям, вершники у вигаптованій золотом одежі, вишиковані та озброєні списами й голими шаблями,
3.і загони коней, вимуштруваних до бою, які наскоком кидалися й відбивали одні одних серед розмахування щитів, густого лісу копій, метання стріл, відблиску золотої зброї та різноманітних панцерів.
4.І тому всі молилися, щоб ця поява була добрим знаком.
5.А коли рознеслась неправдива чутка про смерть Антіоха, Ясон, узявши з собою понад 1000 чоловік, напав зненацька на місто. Тих, що були на мурах, захоплено; а коли місто нарешті здобули, Менелай утік у твердиню.
6.Тоді Ясон учинив немилосердну різанину власних співгромадян, не розумівши, що успіх над земляками це найбільше нещастя, і гадавши, що він тріюмфує над ворогом, а не над власними братами.
7.Однак владу він не захопив; вкінці ж вкритий ганьбою (за зраду), повернувся знову втікачем у край аммоніїв.
8.І тут його лихе життя скінчилось: його обвинуватили перед Аретою, царем арабським, і він утікав з міста в місто, усіма гнаний, зненавиджений як порушник законів, омерзілий як кат батьківщини та власних громадян; отож утік він у Єгипет.
9.Нарешті той, що стільки людей вигнав з батьківщини, загинув на чужині подавшись до лакедемонян з надією знайти там притулок завдяки спорідненню.
10.І того, що стільки людей кинув без похорону, ніхто не оплакав. Він сам залишився без похорону, далеко від гробу своїх предків.
11.Коли чутка про ці події дійшла до царя, думав він, що юдеї збунтувались. Тому, лютий, як звір, прибув він з Єгипту, приступом узяв місто
12.й наказав своїм воякам нещадно сікти тих, що потраплять у руки, та стинати тих, що вийдуть на доми.
13.Це була різанина молодих і старих, заглада недорослих жінок та дітей, винищення дівчат і немовлят.
14.Пропало 80 000 за ті три дні: 40 000 було вбитих і стільки ж продано в неволю.
15.Та цього було йому ще мало; він насмілився ввійти у найсвятіший на землі храм, куди завів його Менелай, зрадник законів і батьківщини.
16.Він брав нечистими руками посуд і дари, принесені іншими царями на побільшення чести й слави святого місця, і давав їх у скверні руки.
17.Антіох загордів, не розумів бо, що Владика на короткий час розсердився за гріхи мешканців міста й тому став байдужий до святого місця:
18.якби люди не поринули в численні гріхи, він, ледве прибувши, теж був би негайно покараний і покинув би свій одчайдушний намір, як це трапилося з Геліодором, що його вислав цар Селевк перевірити скарбницю.
19.Та Господь вибрав не задля храму народ, але храм задля народу.
20.Тому й храм, який поділяв з народом його лихо, поділяв з ним по тому й благодійства; покинутий розгніваним Вседержителем, при замиренні з великим Володарем, був знову відновлений у повній славі.
21.Отже, Антіох, забрав із храму 1800 талантів і пустився чимдуж в Антіохію; переповнений пихою, гадав, що може зробити суходіл судноплавним, а море проходимим — така велика була гординя його серця.
22.Він залишив правителів, щоб вони знущалися з народу: в Єрусалимі — Филипа, родом із Фригії, вдачею більшого варвара від того, хто його призначив,
23.а в Гарізімі — Андроніка; крім цих же ще Менелая, який більше від інших знущався над співгромадянами, настроєний вороже до земляків юдеїв.
24.Цар же послав начальника міссіїв Аполдонія з військом числом 22 000, наказавши вистинати всіх дорослих, а жінок з дітьми продати.
25.Прибувши в Єрусалим, він удавав, що має мирні наміри, почекав до святого дня суботи й, певний, що юдеї в той день не робитимуть нічого, звелів своїм взяти за зброю.
26.І вистинав тоді всіх, що були вийшли, щоб подивитися на видовище, а опісля ганяючи з вояками по місті, вигубив дуже багато людей.
27.Юда ж Макавей подався в пустиню з десяткою інших, де він жив із своїми співтоваришами, як живуть дикі звірі, не споживаючи нічого, крім зел, щоб не накликати на себе скверни.
6.Посвята святині 1-11; слово пригадки 12-17; старий Єлеазар 18-31.
1.Незабаром цар вислав старця атенця, щоб присилував юдеїв лишити батьківські закони й не жити за Божими законами,
2.осквернити храм, що в Єрусалимі, й назвати його храмом Олімпійського Зевеса, а той, що на Гарізімі, згідно з характером мешканців того міста, — храмом Гостинного Зевеса.
3.Тяжкою, для народу докраю нестерпною була навала так великого лиха.
4.Храм же наповнили погани розпустою та пияцтвом; вони веселилися з повіями, в святім подвір’ї зближалися з жінками і впроваджували туди негожі речі.
5.Вівтар був повний нечистих жертв заборонених законом.
6.Не вільно було ні суботу святкувати, ні дотримувати прадідівських свят, ба навіть і юдеєм називатися.
7.Людей приводили насильно щомісяця в день царських народин, щоб вони їли жертвенне м’ясо. А як наставало свято Діонисія, примушувано їх брати участь у процесіях, увінчуватися плющем.
8.За порадою Птолемея, був виданий наказ так само поводитися з юдеями сусідніх грецьких міст і примушувати їх їсти жертвенне м’ясо;
9.а тих, що не погодяться прийняти грецьких звичаїв, мали вбивати; так, отже, можна було бачити, яке настало горе!
10.Привели бо двох жінок, що обрізали своїх дітей; їм прив’язано їхніх дітей до грудей і, обвівши їх прилюдно по цілому місті, скинули стрімголов з муру.
11.Про інших, що були повтікали до печер у сусідстві, щоб потайки святкувати день суботній, донесено Филипові, і їх усіх разом спалено, бо вони не могли допомогти собі, шанувавши святий день.
12.Прошу, отже, тих, що їм потрапить у руки ця книга, не розпачувати над тими нещастями, а вірити, що кари впали не погибелі ради, а на науку нашому народові;
13.бо не лишати грішників на довгий час, але негайно покарати їх — це знак великої доброти.
14.Якщо з іншими народами Владика чекає довготерпеливо, аж сповниться міра їхніх гріхів, щоб їх покарати, то з нами він вирішив інакше,
15.саме — не карати нас наприкінці, коли наші гріхи дійдуть уже до краю.
16.Ось чому він ніколи не позбавляє нас свого милосердя; і хоч карає свій народ нещастями, та ніколи не покидає його.
17.Тільки, щоб пригадати вам, ми згадали про ці речі; після цих кількох слів повернімось до оповідання.
18.Був тоді Єлеазар, один із найвидатніших книжників, муж уже похилий в літах, шляхетний видом; його ж силували їсти свинину, відкривавши йому рота.
19.Та він, воліючи почесну смерть над ганебне життя, подався добровільно на місце тортур,
20.сплюнувши спершу (на м’ясо), як це й мали б робити всі, які зважились відкинути те, чого навіть з прив’язання до життя не можна їсти.
21.Ті, що були відряджені до беззаконного жертвування здавна знавши цього мужа, взяли його набік і почали його намовляти, щоб приніс м’яса, яке можна було йому споживати, сам собі зготував його та й удав начебто він їсть із жертвенного м’яса, згідно з царським наказом,
22.і тим урятував себе від смерти; тож мав би, завдяки давній до них дружбі, зазнати людяного ставлення.
23.Та він прийняв шляхетну постанову, гідну свого віку, старечої поважности, посивілого від невтомного труду волосся, добре вихованої змалку поведінки, особливо ж згідну з святим, Богом установленим законом, то ж не вагавшися, заявив, щоб його послали на другий світ.
24.«Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру,
25.та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, — а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя.
26.Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну.
27.Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости,
28.а для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони». Це сказавши, він, не вагаючись, пішов на місце тортур.
29.Ті, що вели його й що недавно перед тим були зичливі йому, з-за слів, що їх він висказав, поставились до нього неприхильно, вважали бо ці слова за безумство.
30.Він же, готовий вмерти від ударів, застогнав і мовив: «Господь у своїй святості й у своєму знанні добре відає, що я, мавши змогу звільнитися від смерти, зношу тілом ці гіркі страждання від ударів, душею ж терплю їх радо заради страху, що його маю перед ним».
31.Отак Єлеазар помер, лишивши своєю смертю не тільки для молоді, але й для багатьох інших з народу приклад відваги та пам’ятку чесноти.
7.Макавейські брати із своєю матір’ю.
1.Сталось також, що семеро братів з матір’ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину.
2.Тоді один з них, говоривши за всіх, промовив так: «Про що маєш нас питати? Що хочеш від нас знати? Ми готові радше вмерти, ніж переступити батьківські закони.»
3.Розгнівався цар і наказав розпекти на вогні грати та котли.
4.Скоро вони були розпечені, він звелів тому, що говорив за всіх, утяти язик, обдерти з голови шкіру й у присутності інших братів та матері обтяти йому руки та ноги.
5.А коли його, скаліченого на всьому тілі, звелів цар принести до вогню і пекти на ґратах, то він ще дихав. Як же дим з тіла, що смажилося на ґратах, розійшовся далеко, то інші брати з матір’ю піддавали один одному духу до відважної смерти, кажучи так:
6.«Господь Бог дивиться згори й направду милість має до нас, як це Мойсей був ясно об’явив у пісні: І він матиме милість до своїх слуг.»
7.Коли перший так помер, тоді привели другого на муки, і здерши йому з голови шкіру разом з волосям, спитали: «Чи їстимеш, заки розшматують тобі тіло член за членом?»
8.А він відповів мовою своїх батьків: «Ні!» Тому й він переніс такі самі муки, як і перший.
9.Віддихаючи ж востаннє, сказав: «Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, — до вічного життя.»
10.Після того почали катувати третього. Йому наказано висунути язика, і він зробив так негайно, та, простягнувши відважно руки,
11.заявив безстрашно: «Я маю їх з неба й заради його закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь знов їх дістати».
12.Тож сам цар і ті, що були з ним, здивувались душевній силі юнака, який не зважав на муки.
13.А коли цей помер, підвели четвертого на ті самі важкі муки,
14.а як він мав уже вмирати, то сказав: «Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що він воскресить його знову; для тебе ж воскресіння до життя не буде.»
15.Опісля за тим привели п’ятого й заходились його катувати.
16.Тоді він глянув цареві в вічі й мовив: «Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай, що Бог покинув наш народ!
17.Зажди, отже, то й побачиш велику його силу, і як він тебе й твоє потомство покарає.»
18.Після цього привели шостого, який, мавши вмирати, сказав: «Не зводь себе даремно. Ми бо терпимо те з-за себе самих, бо ми грішили супроти нашого Бога; тому над нами й скоїлись предивні лиха;
19.та не думай, що уникнеш кари, ти, що насмілився з Богом воювати.»
20.Незвичайно великого подиву, доброго спомину гідна їх же мати, що, бачивши як семеро її синів протягом одного дня загинули, мужньо перенесла те, бо надію поклала на Господа.
21.Вона, повна шляхетної відваги, підбадьорюючи свою жіночу ніжність мужеським духом, умовляла кожного з них батьківською мовою, кажучи до них:
22.«Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла,
23.тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, — віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів.»
24.Антіох думав, що вона його зневажає, і боявся, щоб вона, йому на наругу, не звернула голосу наймолодшого, який ще лишився; почав отже його умовляти, і то не лише словами, але й під клятвою запевняв, що збагатить його, вчинить щасливим, ба навіть матиме його за друга й дасть йому великий уряд.
25.Якже ж юнак ніяк не хотів на те пристати, цар прикликав матір і заходився її намовляти, щоб вона дала хлопцеві рятівну пораду.
26.А що він довго умовляв, то вона й погодилась переконати сина.
27.Тож нахилившись над ним, почала вона глузувати з жорстокого тирана, кажучи так, батьківською мовою: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе.
28.Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом.
29.Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами.»
30.Ледве вона скінчила, як юнак сказав: «Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим.
31.А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих!
32.Ми за свої гріхи страждаєм.
33.Наш вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час, щоб нас навести на розум і покарати, та він знову примириться з своїми слугами.
34.Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку,
35.бо ти ще не втік від суду Бога Вседержителя, який усе бачить.
36.Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю.
37.Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що він — Бог єдиний;
38.та й щоб гнів Вседержителя, слушно наведений на весь наш народ, припинився на мені й на моїх братах.»
39.Розгніваний тим, цар мучив його ще гірше, ніж інших, бо дошкулила йому наруга.
40.Отак він і розлучився бездоганно із життям, звірившись повнотою на Господа.
41.Останньою після синів померла й мати.
42.Нехай сказане про жертви та надмірні муки вистачить.
8.Юда Макавей 1-15; спорядження юдеїв 16-23; перемога над Ніканором 24-29; перемоги над Тимотеєм та Вакхідом 30-36.
1.Тим часом Юда Макавей і його товариші, продершись потайки в села, скликали родичів і тих, що залишилися твердо при юдействі, та й назбирали їх до 6000.
2.Вони благали Господа, щоб зглянувся над народом, який усі топтали, щоб змилувавсь над храмом, який осквернили нечестивці,
3.щоб змилосердився над містом у руїнах, яке мало бути зрівняне з землею, щоб вислухав потоки крови, які кликали до нього,
4.щоб згадав неправедну різанину невинних немовлят і богохульства, кинуті на його ім’я, і щоб обурився проти нечестивих.
5.Зібравши навколо себе численне військо, Макавей став непереможним для народів, бо гнів Божий обернувся в милосердя.
6.Кидаючися зненацька на міста й села, він палив їх; а займавши вигідні місця, проганяв ворогів чимало.
7.Особливо ж використовував він ночі, що були союзниками в таких наскоках, і слава про його відвагу рознеслась по всіх усюдах.
8.Помітивши, що Юда за короткий час багато досяг і що його успіхи дедалі зростали, Филип написав до управителя Келесирії і Фінікії Птолемея, щоб він допоміг у царських справах.
9.Тоді цей вибрав Ніканора, сина Патрокла, одного з перших друзів, і негайно вислав на чолі не менш як 20 000 війська, набраного з різних народностей, щоб вигубити ввесь народ юдейський. Він приєднав до нього також Горгія, досвідченого начальника у військових справах.
10.Ніканор задумав роздобути за продаж юдейських полонених 2000 талантів цареві на данину для римлян.
11.Отож, він вислав притьмом до приморських міст запрошення купувати юдейських полонених, обіцявши 90 рабів за один талант і навіть не думавши про кару, яка мала впасти на нього від Вседержителя.
12.Коли звістка про похід Ніканора дійшла до Юди, він сповістив тих, що були при ньому, про наближення ворожого війська;
13.тоді боягузи і які не мали віри в Божу справедливість, розбіглися по різних місцях,
14.а деякі, продавши все, що зосталося, просили Господа, щоб визволив їх від нечестивого Ніканора, який продав їх ще перед боєм, —
15.щоб визволив, якщо не заради них самих, то ради союзу з їхніми батьками та ради його величного й святого імени, яке вони прикликали.
16.Макавей зібрав своїх, числом 6000, й умовляв їх не боятися ворога, ані не лякатися великої сили поган, які неправедно нападають на них, лише — мужньо боротися,
17.не забуваючи зневаги, що її зазнало святе місце, наруги упослідженого міста та руїни батьківських звичаїв.
18.Ворог, казав він, покладається на свою зброю та на сміливість, а ми покладаємося на Бога Вседержителя, який може й тих, що на нас нападають, і ввесь світ в одну мить знищити.
19.Він нагадав їм ті заступства, які їхнім прадідам дано було за Санхериба, коли загинуло 185 000;
20.і битву в Вавилонії проти галатів, коли всього тільки 8000 юдеїв з 4000 македонців вийшли до бою, і тоді македонці захиталися, тих 8000, завдяки допомозі, що прийшла їм з неба, розгромили 120 000 і взяли силу здобичі.
21.Піддавши їм тими словами духу, так, що вони були готові хоч би й на смерть за закони та за вітчизну, розділив він своє військо на чотири частини.
22.На чолі кожної частини поставив своїх братів Симона, Йосифа та Йонатана, давши кожному по 1500 мужів.
23.Опісля, звелівши Єлеазарові читати зо святої книги, подав клич: «Поможи Боже!» Сам став на чолі першої частини, і вирушив проти Ніканора.
24.Тому що Вседержитель був для них союзником, вони вбили понад 9000 ворогів, поранили й покалічили більшу частину Ніканорового війська й усіх присилували до втечі.
25.Гроші тих, які прибули, щоб їх купити, забрали собі й гналися за ними довго; назад повернулися тільки тому, що вже не достало часу:
26.був переддень суботи, і тому не можна було далі провадити гонитву.
27.Зібравши ворожу зброю і згромадивши здобич, вони вшанували суботу, палко благословляючи й хвалячи Бога, що урятував їх у той день і поклав для них початок свого милосердя.
28.А як пройшла субота, роздали частину добичі жертвам переслідування, удовам і сиротам, а решту розділили між себе й дітей.
29.Після того урядили вони загальну молитву до милостивого Господа, в якій просили його до кінця примиритися зо слугами своїми.
30.Були в них сутички і з вояками Тимотея та Вакхида, з яких вони розгромили понад 20 000, і міцно закріпились у високих кріпостях. Велику здобич розділили вони на дві рівні частини: собі одну, а другу для жертв переслідування, сиротам і вдовам, а при тому й про старих не позабули.
31.Ворожу зброю зібрали вони вельми старанно й склали в підхожих місцях, а решту здобичі занесли в Єрусалим.
32.Вбили вони і полководця у війську Тимотея, — великого злочинця, який накоїв юдеям багато зла.
33.З нагоди свята перемоги на батьківщині спалили живцем тих, хто підпалили двері храму, а й Каіллістена, який був утік у якусь хатину; тим робом одержав він гідну відплату за своє злочинство.
34.А той тричі злочинець Ніканор, що був привів 1000 купців, щоб їм продати юдеїв,
35.був принижений завдяки Господній помочі тими, кого він уважав за останніх; він зняв з себе пишну одежу й пройшовши один-однісінький, наче раб-утікач, увесь край, прибув в Антіохію, щасливий, що не загинув разом з військом;
36.він, що взяв був на себе зібрати для римлян данину з продажу єрусалимських полонених, мусів об’явити, що юдеї мають Оборонця й що вони непереможні тому, що живуть згідно з установленими ним законами.
9.Намагання Антіоха зруйнувати святиню 1-4; Антіохова нездуга 5-10; — покаяння 11-17; — лист 18-27; — смерть 28-29.
1.Під той час жалюгідним був поворот Антіоха з перських країв.
2.Він бо, увійшовши в місто, що зветься Персеполь, заходився грабувати храм і загарбувати місто. Але люди кинулися великим натовпом до зброї, і він мусів утікати; тим то Антіох, якого тубільці прогнали, мусів ганебно відступити.
3.Коли він був десь біля Еікбатапи, довідався, що сталося з Ніканором та з тими, що були при Тимотеї.
4.Лютий від гніву, задумав він помститися на юдеях за цю неславу, якої зазнав від тих, що примусили його до втечі. Тому звелів колісничникові гнати безупинно, щоб скоріше закінчити подорож. Та присуд з небес уже висів над ним; він бо хвалився в своїй гордині: «