Діяння апостолів
1.Передмова 1-5; Вознесіння 6-14; вибір Матія 15-26.
1.Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку
2.аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав.
3.Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство.
4.Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули;
5.бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом.
6.Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?»
7.Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі.
8.Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.»
9.І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх.
10.І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі
11.і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо.»
12.Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму — день ходи в суботу.
13.Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова.
14.Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами.
15.І ставши тими днями Петро серед братів, — зібралось їх разом яких 120, — промовив:
16.«Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса.
17.Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього.
18.Придбавши, отже, собі поле за свою злочинну нагороду, він упав сторч головою і тріснув надвоє, і все його нутро вилилось.
19.Оце стало відомим усім, хто мешкає в Єрусалимі, так що те поле було прозвано їхньою мовою Гакелдама, тобто поле крови.
20.Бо в книзі, псалмів написано: Хай огорожа його стане пусткою і ніхто у ній хай не мешкає. І: Нехай його уряд візьме другий.
21.Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами,
22.почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, — щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння.»
23.І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія.
24.І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав,
25.щоб узяти місце тієї служби й апостольства, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце.
26.І кинули жереб, жереб же впав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів.
2.Зіслання Святого Духа 1-13; проповідь Петра 14-41; перша християнська громада 42-47.
1.А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці.
2.Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи.
3.І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них.
4.Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти.
5.А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом.
6.І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою.
7.Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють?
8.Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову:
9.партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії,
10.Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають,
11.юдеї і прозеліти, крітяни й араби — ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?»
12.Всі дивувались і, збентежені, один до одного казали: «Що б це могло бути?»
13.Інші ж з насмішкою казали: «То вони молодим вином повпивалися.»
14.Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: «Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово:
15.Люди ці не п’яні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня.
16.Але це те, що був сказав Пророк Йоіл:
17.— І буде останніми днями, — каже Бог, — я виллю мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим будуть сни снитись.
18.І на слуг моїх і на слугинь моїх я сими днями виллю мого Духа, і вони будуть пророкувати.
19.І я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму.
20.Сонце обернеться у темряву, місяць у кров, перш, ніж настане день Господній, великий і славний.
21.А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться.
22.Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте, —
23.отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста;
24.його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі.
25.Бо Давид про нього казав: Я бачив Господа передо мною завжди, бо він у мене по правиці, щоб я не захитався.
26.Ось чому звеселилось моє серце і зрадів мій язик. До того й тіло моє відпочине в надії.
27.Бо ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси твоєму святому бачити зітління.
28.Ти дав мені дороги життя знати; сповниш мене радощами перед твоїм видом.
29.Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати про патріярха Давида, що помер і був похований, і гріб його у нас по цей день.
30.Але, бувши пророком і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона,
31.він предвидів і говорив про Христове воскресіння, що ані його душа не була зоставлена в аді, ані його тіло не бачило зітління.
32.Оцього Ісуса Бог воскресив, — ми всі цьому свідки.
33.Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив його: ось воно те, що ви бачите й чуєте.
34.Давид бо не зійшов на небо, сам же він каже: Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч мене,
35.поки не покладу ворогів твоїх підніжком ніг твоїх.
36.Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп’яли.»
37.Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: «Що нам робити, мужі брати?»
38.Петро ж до них: «Покайтесь», каже, «і нехай кожний з вас охриститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа.
39.Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог.»
40.І ще іншими багатьма словами він свідчив їм та умовляв їх: «Рятуйтеся від цього лукавого поріддя.»
41.Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ.
42.Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах.
43.І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили.
44.Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним.
45.Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було.
46.Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця;
47.хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися.
3.Оздоровлення кривого 1-10; проповідь Петра у храмі 11-26.
1.Петро і Йоан ішли у храм на молитву о дев’ятій годині.
2.А був там чоловік кривий від лона матері своєї, якого приносили і клали щодня біля дверей храму, що звалися Красними, просити милостині від тих, що йшли до храму.
3.Як тільки він побачив Петра і Йоана, що саме входили у храм, попросив у них милостиню.
4.Петро з Йоаном, споглянувши на нього, сказали: «Глянь на нас!»
5.Той вдивлявсь у них, сподіваючися щось від них дістати.
6.Петро промовив: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!»
7.І схопивши його за правицю, підвів його, і тієї хвилі окріпли його ноги з суглобами.
8.Встав той, зірвавшись, і почав ходити й увійшов з ними у храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога.
9.Увесь народ бачив, як він ходив і хвалив Бога.
10.Вони пізнали його, що це той, який сидів при Красних дверях храму для милостині, і сповнилися страхом та здивуванням над тим, що йому сталося.
11.Тому ж, що він тримався Петра й Йоана, увесь народ, здивований, прибіг до них у притвор, званий Соломоновим.
12.Побачивши це Петро, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чому дивуєтеся з цього? Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою і (нашим) благочестям те, що оцей ходить?
13.Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог отців наших, прославив слугу свого Ісуса, що його ви видали й відреклися перед Пилатом, коли цей присудив його пустити;
14.ви ж Святого і Праведного зреклися і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця,
15.а Творця життя вбили, якого Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки.
16.І через віру в його ім’я — оцього, що ви бачите й знаєте, його ім’я закріпилось, і віра, що через нього, дала йому повне видужання перед усіма вами.
17.Однак, браття, я знаю, що ви через незнання це зробили, як і ваші князі;
18.та Бог здійснив це так, що наперед звістив устами всіх пророків, що Христос має страждати.
19.Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті;
20.і щоб так прийшли від Господа часи відпочинку, і він прислав призначеного вам Христа Ісуса.
21.Треба було, щоб його прийняло небо аж до часу відновлення усього, про що Бог споконвіку говорив устами своїх святих пророків.
22.Мойсей сказав: Господь, Бог наш, піднесе вам Пророка, як мене, з-посеред братів ваших. Ви слухатиметесь його в усьому, що вам скаже.
23.А кожний, хто не буде слухатися того Пророка, буде викорінений з народу. —
24.Так само всі пророки від Самуїла й ті, що говорили потім, звіщали про ці дні.
25.Ви — сини пророків і Завіту, що Бог був заключив із вашими батьками, кажучи до Авраама: В твоїм потомстві будуть благословенні всі сім’ї землі. —
26.Вам насамперед Бог воскресив слугу свого і послав його, щоб він благословив вас та відвертав кожного з вас від поганих учинків.»
4.Петро та Йоан перед синедріоном 1-22; християни моляться 23-31; життя перших християн 32-37.
1.Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї,
2.незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,
3.і наклали на них руки та й кинули їх у в’язницю аж до ранку, бо вже був вечір.
4.Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків — було яких 5000.
5.На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим,
6.і первосвященик Анна, і Каяфа, і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду.
7.Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?»
8.Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші!
9.Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим,
10.то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих, — ним цей стоїть здоровий перед вами.
11.Він — отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі.
12.І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.»
13.Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом;
14.та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти.
15.Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили:
16.«Що нам із цими людьми робити? Бож вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо.
17.Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім’я нікому з людей.»
18.І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса.
19.Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, — розсудіть!
20.Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули.»
21.Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося.
22.Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років.
23.А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали.
24.Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є.
25.Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне?
26.Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його.
27.Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими,
28.зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося.
29.І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово.
30.Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.»
31.А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже.
32.Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне.
33.Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі.
34.Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане
35.та й клали в ноги апостолів, — і роздавалось це кожному за його потребою.
36.А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру,
37.мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.
5.Ананія і Сафіра 1-11; зріст першої громади 12-16; ув’язнення апостолів 17-33; порада Гамалиїла 34-42.
1.Один чоловік, на ім’я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток
2.і сховав дещо з ціни, — а знала про те і його жінка; решту ж приніс і поклав у ногах апостолів.
3.Тоді Петро сказав: «Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля?
4.Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога.»
5.Почувши ці слова, Ананія впав та й умер. І страх великий огорнув усіх тих, що чули те.
6.Тоді молодші встали, обгорнули його, взяли набік і поховали.
7.Через яких може три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка.
8.Озвався Петро до неї: «Скажи мені, чи ви за стільки то були продали поле?» Вона відповіла: «Так, за стільки.»
9.Тоді Петро до неї: «Як то, що ви змовилися, щоб спокушувати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка на порозі, вони й тебе винесуть.»
10.І вмить вона впала йому в ноги та й умерла. Хлопці ж увійшли й застали її мертву, і, винісши, поховали біля її чоловіка.
11.Великий страх обняв усю Церкву і всіх, що чули про те.
12.Руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони перебували однодушно у притворі Соломона,
13.і ніхто сторонній не насмілювався до них пристати; однак народ хвалив їх вельми.
14.Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків;
15.так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на когонебудь з них упала.
16.Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували.
17.Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, — то була секта садукеїв, — і, повні заздрощів,
18.наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці.
19.Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці й, вивівши їх, мовив:
20.«Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього.»
21.Почувши це, вони удосвіта ввійшли у храм і почали навчати. Тим часом прийшов первосвященик і ті, що були з ним, скликали синедріон і всіх старших синів Ізраїля і послали у в’язницю привести їх.
22.Та як слуги прибули, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшися, оповіли:
23.«В’язницю ми знайшли замкнену з усякою безпекою і сторожів на варті при дверях, та, відчинивши, всередині ми не знайшли нікого.»
24.Почувши ці слова, наставник храму і первосвященики збентежилися, (не знаючи), що воно могло статися.
25.Аж тут прибув хтось і звістив: «Он ті мужі, яких ви вкинули у в’язницю, стоять у храмі і народ навчають.»
26.Тоді наставник пішов із слугами, привів їх, та не насильно, боялись бо народу, щоб не побив їх камінням.
27.Привівши їх, поставили перед синедріоном, а первосвященик спитав їх:
28.«Чи ж ми не були вам заборонили строго цим ім’ям не навчати? І ось ви вашою наукою сповнили Єрусалим і хочете навести на нас кров цього чоловіка!»
29.Озвавшись тут Петро й апостоли, сказали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!
30.Бог батьків наших воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши на дереві.
31.Його Бог підняв правицею своєю, як князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів.
32.І ми свідки цих подій, і Дух Святий, що його Бог дав тим, які йому коряться.»
33.Почувши це, вони розлютилися і задумали їх убити.
34.Тоді один фарисей, на ім’я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей,
35.і сказав до них: «Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям.
36.Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий; до нього пристало яких чотириста чоловіка; його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо.
37.А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що за ним тягнули, були розігнані.
38.Отож, я нині кажу вам: Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться.
39.Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу, — щоб ви часом не стали противниками Бога.» Послухалися вони його ради.
40.І, прикликавши апостолів, вибили їх і, заборонивши говорити в ім’я Ісуса, відпустили.
41.Вийшли апостоли з синедріону, раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім’я Ісуса.
42.І щодня в храмі й по домах не переставали навчати й звіщати Христа Ісуса.
6.Вибір дияконів 1-7; Стефан перед синедріоном 8-15.
1.Тими ж днями, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі.
2.Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити.
3.Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби;
4.самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова.»
5.Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії,
6.і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки.
7.І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків були слухняні вірі.
8.Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі.
9.І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися із Стефаном,
10.але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив.
11.Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.»
12.І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон.
13.Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону.
14.Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам.»
15.І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.
7.Промова Стефана 1-53; і каменування його 54-60.
1.А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?»
2.Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані,
3.і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі.
4.Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині.
5.І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.
6.А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років.
7.Але народ, що вони йому будуть служити, — сказав Бог, — я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці.
8.І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак — Якова, а Яків — дванадцять патріярхів.
9.А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним
10.і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом.
11.Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи.
12.Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших;
13.а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа.
14.А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину — сімдесят п’ять душ.
15.От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші.
16.І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі.
17.Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті,
18.аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа.
19.Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили.
20.І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його.
21.Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина.
22.І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах.
23.А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля;
24.і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина.
25.Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли.
26.На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду?
27.А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею?
28.Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина?
29.При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів.
30.Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного.
31.Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній:
32.Я — Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. — Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути.
33.Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш — земля свята.
34.Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. —
35.Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? — оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився.
36.Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років.
37.Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене.
38.Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати.
39.Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет,
40.кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю — не відаємо, що з ним сталося.
41.І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх.
42.І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків:
Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля?
43.Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон.
44.У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив.
45.Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида,
46.що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова.
47.А Соломон збудував йому дім.
48.Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить:
49.Небо — престол мій, земля ж — підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку?
50.Хіба то не моя рука створила те все?
51.Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви.
52.Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями;
53.ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.»
54.Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього.
55.(Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,
56.і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.»
57.Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом
58.та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло.
59.І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!»
60.А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.
8.Переслідування в Єрусалимі 1-3; Филип у Самарії 4-8; Симон ворожбит 9-25; Филип христить етіопського вельможу 26-40.
1.Савло ж погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, крім апостолів, розсипались по селах Юдеї та Самарії.
2.Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому.
3.Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю.
4.Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже).
5.Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа.
6.А народ однодушне уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив,
7.бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала.
8.Радість же була велика в тім місті.
9.А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике.
10.За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік — сила Божа, що її звуть великою.»
11.Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми.
12.Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, христились чоловіки й жінки.
13.Увірував тоді й сам Симон і, охристившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався.
14.Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана.
15.Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого,
16.бо він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрищені в ім’я Господа Ісуса.
17.Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Святого Духа.
18.Якже побачив Симон, що через накладання апостольських рук дається Дух, приніс їм гроші
19.і каже: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа.»
20.Петро ж сказав до нього: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль, бо ти за гроші думав придбати дар Божий.
21.Нема тобі у цій справі ні частки, ні спадщини, бо твоє серце не праве перед Богом.
22.Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця;
23.бо ти, як бачу, в гіркій жовчі і путах неправди.»
24.А Симон відповів, кажучи: «Моліться ви до Господа за мене, щоб на мене ніщо не найшло з того, що ви сказали.»
25.Отож, вони, засвідчивши і звістивши слово Господнє, повернулися в Єрусалим, і благовістили чимало сіл самарійських.
26.Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна.»
27.І встав він і пішов. Аж ось, етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, —
28.він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю.
29.Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці.»
30.Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?»
31.А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього.
32.Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так він не відкриває рота свого.
33.В його приниженні відмовили йому суд. Рід його хто може оповісти? Життя бо його від землі вирвано.»
34.Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?»
35.Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому.
36.А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охриститись?»
37.Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, — можна.» Відповідаючи, сказав: «Вірю, що він є Син Божий.»
38.І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва — Филип та скопець — зійшли у воду і він охристив його.
39.А коли вони вийшли з води, Дух Господній пірвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю.
40.Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію.
9.Навернення Савла 1-30; Петро оздоровляє Енея 31-35; і Тавиту 36-43.
1.Савло, іще дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея
2.і попросив у нього листів у Дамаск до синаног, щоб, коли знайде якихнебудь чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим.
3.Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба,
4.і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?»
5.Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я — Ісус, що його ти переслідуєш.
6.Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.»
7.А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого.
8.Встав Савло з землі, і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого. Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск.
9.Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого.
10.А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи.»
11.Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: он він молиться.»
12.І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову.
13.Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв твоїм святим в Єрусалимі.
14.Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають твоє ім’я.»
15.Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів, і синів Ізраїля.
16.Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я.»
17.Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом.»
18.І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же христився.
19.Потім прийняв поживу та покріпився на силах. І перебув кілька днів з учнями, які були в Дамаску;
20.і зараз же почав по синагогах проповідувати Ісуса, що він — Син Божий.
21.Усі, що чули, дивувались і казали: «Чи це не той, що в Єрусалимі лютував проти тих, які це ім’я призивають, та й що сюди прибув на те, щоб зв’язаними їх вести до архиєреїв?»
22.А Савло дедалі дужчав і бентежив юдеїв, які мешкали в Дамаску, доводячи, що цей (Ісус) — Христос.
23.Як минуло доволі часу, юдеї змовилися, щоб його вбити,
24.але Савло довідався про їхню змову. День і ніч чатували вони при воротях, щоби його вбити.
25.Та учні взяли його вночі й по мурі спустили в коші.
26.Прибувши ж у Єрусалим, він пробував пристати до учнів, та всі його боялися, не віривши, що він учень.
27.Тоді Варнава взяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він у дорозі бачив Господа і що говорив до нього, і як він проповідував відважно в Дамаску ім’я Ісуса.
28.І він був з ними, виходячи і входячи до Єрусалиму та проповідуючи сміливо ім’я Господнє;
29.а й розмовляв і змагався з гелленістами, однак вони намагались його вбити.
30.Брати ж, довідавшись про те, відвели його в Кесарію і вислали в Тарс.
31.Отож, Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій; будуючись і ходячи в Господнім страсі, наповнялася вона втіхою Святого Духа.
32.І сталося, що Петро, обходячи всі усюди, прибув і до святих, що мешкали в Лідді.
33.Там він знайшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років і був паралітик.
34.Петро сказав до нього: «Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!» І вмить той підвівся.
35.І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, і навернулися вони до Господа.
36.Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка (Сарна). Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила.
37.І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці.
38.А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: «Не отягайся прийти аж до нас!»
39.Петро негайно рушив з ними. І як прийшов, вони його повели наверх у горницю, де всі вдови оточили його з плачем, показуючи йому туніки й плащі, що їх робила Дорка, бувши з ними.
40.Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а повернувшись до тіла, мовив: «Тавито, встань!» І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла.
41.Він же подав їй руку та й підвів її і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою.
42.Довідалась про це вся Яффа, і багато повірило в Господа.
43.Доволі днів Петро перебув у Яффі в одного гарбаря Симона.
10.Навернення сотника Корнилія 1-33; проповідь Петра 34-43; перше хрищення поган 44-48.
1.А був у Кесарії один чоловік на ім’я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським,
2.побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився.
3.Бачив він — десь коло дев’ятої години дня — ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!»
4.Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе.
5.Пошли ж тепер людей у Яффу і приведи Симона, що зветься Петром.
6.Він гостює в одного гарбаря Симона, що має дім край моря.»
7.І коли ангел, що говорив до нього, відійшов, Корнилій покликав двох із своїх домових слуг та побожного воїна з тих, що стало з ним перебували,
8.і, розповівши їм усе, послав їх у Яффу.
9.Другого ж дня, як ті були в дорозі й наближалися до міста, Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години.
10.Він зголоднів і захотілося йому їсти. І от, як йому готували, найшов захват на нього:
11.бачить він небо відкрите, а з нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю.
12.Були ж у ній всякі чотириногі, плазуни земні й небесні птиці.
13.І пролунав до нього голос: «Устань, Петре, заколи і їж!»
14.Петро ж відповів: «Ніколи, Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого.»
15.І знову, вдруге, залунав голос до нього: «Що Бог очистив, ти не погань.»
16.Це сталося тричі, і зараз же річ ота піднялась на небо.
17.Якже збентежений Петро питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив, — он люди, послані Корнилієм, розпитавши про Симонову хату, стали біля дверей
18.і, покликавши, спитали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро.
19.А як Петро роздумував над тим видінням, Дух сказав до нього: «Он три чоловіки тебе шукають.
20.Устань же, зійди вниз і піди з ними без усякого вагання, бо то я послав їх.»
21.Зійшов Петро до тих мужів і мовив: «Ось я! Я той, кого ви шукаєте. Яка причина вашого приходу?»
22.Ті відповіли: «Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був святим ангелом повідомлений покликати тебе до свого дому й послухати слів твоїх.»
23.Отже, він запросив їх до себе та прийняв їх. Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним.
24.Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх.
25.І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився.
26.Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, бо я теж людина.»
27.І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних,
28.і до них промовив: «Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту.
29.Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?»
30.Корнилій відповів: «Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев’ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі
31.і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом.
32.Пошли, отже, в Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря.
33.Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав.»
34.Тоді Петро почав говорити, мовивши: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу,
35.а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний.
36.Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх.
37.Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрищення, що проповідував Йоан:
38.про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним.
39.І ми свідки всього того, що він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; його вони, повісивши на дереві, убили.
40.Того Бог на третій день воскресив і дав йому з’явитись,
41.не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як він воскрес із мертвих.
42.І він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то він призначений Богом суддя живих і мертвих.
43.Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в нього, через його ім’я одержує відпущення гріхів.»
44.Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову.
45.Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган;
46.бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався:
47.«Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, одержали Святого Духа?»
48.І повелів, щоб їх христили во ім’я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів.
11.Петро оповідає про хрищення поган 1-18; Церква в Антіохії 19-30.
1.Апостоли і брати, які були в Юдеї, довідалися, що й погани прийняли слово Боже.
2.А як Петро прийшов в Єрусалим, обрізані накинулись на нього:
3.«Чого, — мовляв, — увійшов єси до необрізаних і їв з ними?»
4.Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу:
5.«Я, — каже, — був у місті Яффі й молився, і бачив у захваті видіння: якась річ спускалася, неначе скатерка велика, прив’язана за чотири кінці, — сходила з неба й наблизилась аж до мене.
6.Приглянувсь я пильно до неї і спостеріг та й побачив чотироногих землі, звірів і плазунів, і птиць небесних.
7.Почув я і голос, що говорив до мене: Встань, Петре, заколи і їж!
8.Та я озвався: Ніколи, Господи, ніколи бо ніщо погане або нечисте не входило в мої уста.
9.І вдруге голос мені відповів з неба: Що Бог очист