Книга пророка Єремії
1.Покликання Єремії.
1.Слова Єремії, сина Хілкії, із священиків, що були в Анатоті, у Веніяминовім краю,
2.до якого надійшло слово Господнє за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання,
3.та за часів Йоакима, сина Йосії, царя юдейського, до кінця одинадцятого року Седекії, сина Йосії, царя юдейського, аж до виселення Єрусалиму у п’ятому місяці.
4.І надійшло до мене таке слово Господнє:
5.«Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив.»
6.Я ж промовив: «Ой Господи Боже! Я не вмію говорити, бо я дитина.»
7.А Господь сказав до мене: «Не кажи: Я дитина, — бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш.
8.Не страхайсь перед ними, бо я з тобою, щоб тебе врятувати, — слово Господнє.»
9.Тоді простяг Господь свою руку й доторкнувсь моїх уст і сказав до мене: «Ось я поклав мої слова тобі в уста.
10.Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував.»
11.Надійшло до мене ще й таке слово Господнє: «Що бачиш, Єреміє?» — Я відказав: «Бачу вітку мигдалеву.»
12.І сказав до мене Господь: «Гаразд бачиш: я бо пильную моє слово, щоб його здійснити.»
13.І надійшло до мене вдруге таке слово Господнє: «Що бачиш?» Я відказав: «Бачу, кипить казан. Він видніє з півночі.»
14.Тоді Господь сказав до мене: «З півночі зірветься лихо на всіх мешканців землі.
15.Бо ось я прикличу всі племена царств північних, — слово Господнє, — і поприходять вони й поставлять кожне престол свій перед входом у брами Єрусалиму, проти всіх мурів його навколо та й проти всіх міст юдейських.
16.Я виголошу над ними суд мій за всі їхні ледарства, за те, що вони покинули мене й воскурювали ладан іншим богам та припадали ниць перед ділом рук своїх.
17.Ти, отже, підпережи твої крижі, встань і говори до них усе, що я накажу тобі; не лякайсь їх, а то я нашлю на тебе страх перед ними.
18.Я бо сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиню, немов залізний стовп, немов мур мідяний проти всієї землі: проти царів юдейських, проти князів їхніх, проти священиків їхніх і проти людей простих.
19.Вони війною підуть на тебе, однак тебе не подолають, бо я з тобою, — слово Господнє, — щоб тебе врятувати.»
2.Невдячність та відступство Ізраїля.
1.І надійшло до мене таке слово Господнє:
2.«Іди, скажи прилюдно в Єрусалимі: Так говорить Господь: Я згадую про любощі твого юнацтва, про любов твоїх заручин, коли ти ішла за мною у пустиню, у незасіяну землю.
3.Ізраїль — свята частка Господня, первенець його плодів. Усі, що його їстимуть, вважатимуться за злочинців, біда на них надійде, — слово Господнє.»
4.Слухайте слово Господнє, Яковів доме, і всі сім’ї Ізраїльського дому!
5.Так говорить Господь: «Яку ваші батьки знайшли у мене кривду, що відцурались від мене, пішли за марнотами й марнотою стали?
6.Вони не спитали, де, мовляв, Господь, що вивів нас із землі Єгипетської, водив нас пустинею, степовою землею та проваллями, грунтами сухими й під смертною тінню, землею, що нею ніхто не проходить і ніхто в ній не оселюється.
7.Я вас увів у землю врожайну, щоб ви живились її щедротами та її благом. А ви ввійшовши, осквернили мою землю, мою спадщину осоружною вчинили.
8.Священики не говорили: Де Господь? — Законники мене не знали, і пастирі від мене відступились, ба й пророки ім’ям Ваала пророкували і ходили за речами, що стати у пригоді не можуть.
9.Тим то я буду правуватися ще з вами, — слово Господнє, — та ще й з дітьми дітей ваших я судитимусь.
10.Підіть лишень на острови кіттіїв і придивіться, пошліть у Кедар і вважайте пильно, чи там колись так бувало.
11.Хіба колинебудь проміняв якийсь народ богів своїх, хоч то й не боги? Народ же мій проміняв свою славу на те, що користи не дає.
12.Здивуйся ж на те, небо, вжахнися страшно, збентежся вельми, — слово Господнє!
13.Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діраві, що води не держать.
14.Чи то ж Ізраїль раб? Чи він рабом у домі народився? То чому ж зробився він добиччю?
15.І рикали на нього левенята, голос із себе видавали. Землю його обернено на пустиню, міста його спустошено, ніхто в них більше не живе.
16.Навіть син Нофа й Тахпанхеса тобі обгризуть потилицю.
17.Чи ж не тому це тобі сталось, що ти покинув Господа, Бога твого, коли він вів тебе у дорозі?
18.Ось і тепер: пощо тобі йти до Єгипту — пити воду з Нілу? Або пощо тобі йти в Асирію — пити з її ріки воду?
19.Твоя ж власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же й зрозумій, яке це лихо, яка гірка це річ, що покинув ти Господа, Бога твого. Нема в тобі страху мого, — слово Господа, Бога сил.
20.Бо з давніх-давен я зламав твоє ярмо, порвав твої вужівки. А ти мовила: Не буду служити! — і тим часом, розлігшись, блудувала на кожному узвишші ще й під кожним деревом ряснолистим.
21.Я насадив тебе, як виноградину добірну, усю з найліпшого насіння; як же це ти перетворилась на дикий паросток лози, мені чужої?
22.Тим то хоч би ти й вимилась золою, взяла собі багато лугу, — гріх твій усе ж таки буде позначений передо мною, — слово Господа Бога.
23.І як смієш ти казати: Я не опоганилась, я за Ваалами не бігала? Глянь на дорогу твою у Долині, визнай, що накоїла єси, ти, молода верблюдице легконога, що шляєшся своїми стежками.
24.Ослиця дика що звикла до пустині; коли в гарячому бажанні вона втягає вітер, — хто може хіть її спинити? Ніхто не втомлюється з тих, які її шукають; вони в погульнім місяці її знаходять.
25.Вважай же, щоб босими не стали твої ноги, а й щоб не висохло твоє горло! Але ти кажеш: Даремна річ! Ні! Бо я вподобала чужинців, тож і бігатиму за ними.
26.Як злодій соромиться, коли його впіймають, так дім Ізраїля осоромився: вони й їхні царі, і їхні князі, і їхні священики, та й їхні пророки.
27.Вони супроти колод мовлять: Ти — батько мій; а до каменя: Ти породив нас! Бо до мене вони обернулись плечима, а не обличчям. Але під час їхнього лиха вони репетують: Устань, порятуй нас!
28.А де ж твої боги, що ти був наробив собі? Нехай устануть, коли можуть, у день твого нещастя тебе врятувати. Бож скільки міст у тебе, стільки у тебе й богів, Юдо.
29.Чого ж бо то вам перечитися зо мною? Адже ви всі від мене відступили, — слово Господнє.
30.Надаремно було синів ваших карати; вони науки не прийняли. Власний меч ваш пожер пророків ваших, неначе лев губитель.
31.Ну, і рід же з вас! Вважайте на Господнє слово: Чи ж був я Ізраїлеві пустинею, чи краєм був безпросвітним? Чого ж це народ мій говорить: Ми звільнилися! — не повернемось більше до тебе.
32.Чи ж забуває дівчина свої прикраси, чи молода — убори свої? А мій народ мене забув, — безліч днів тому.
33.Як метко прямуєш ти дорогою своєю, шукаючи любови! Тому ти навіть і повій доріг твоїх навчила.
34.Ба й на полах у тебе видно кров бідних та невинних, яких ти не впіймала на розбишацтві.
35.Ти таки кажеш: Я невинна, гнів його напевно відвернувся від мене. — Ось я судитимусь з тобою, бо ти твердиш: Я не згрішила.
36.Яка легковажна ти, що міняєш свою дорогу! І від Єгипту ти сорому теж зазнаєш, як від Асирії зазнала.
37.Від нього теж ти вийдеш, на голову поклавши руки; бо Господь відкинув тих, на яких ти звірялась, і не пощастить тобі з ними.»
3.Каяття та навернення народу.
1.«Коли чоловік відпустить свою жінку, і вона піде від нього, і стане за жінку мужеві іншому, то чи можна йому повернутись до неї? Чи ж не цілком сплюгавилась та жінка? Ти з багатьма коханцями блудила, а мала б то повернутись до мене? Слово Господнє!
2.Зведи свої очі на пагорби високі й розглянься: Де ти не злягалась? Для них сідала єси край дороги, немов араб у пустині. Опоганила край блудом своїм і злобою своєю.
3.Тим і дощі припинились, і не було дощу весняного. Чоло у тебе стало, мов у блудниці, ти соромитись не хотіла.
4.І ось тепер хіба не кличеш ти до мене: Мій батьку! Ти — друг мого юнацтва.
5.Чи збереже він гнів свій назавжди, затримає його повіки? Отак говориш, але злочини далі коїш, коли є нагода.»
6.І сказав мені Господь за царя Йосії: «Чи бачив єси, що зробила зрадниця Ізраїлева? Вона ходила на кожне узвишшя й під кожне дерево ряснолисте, й там блудувала.
7.І я сказав: Накоївши усього того, повернеться до мене; та не повернулась. Бачила це невірна сестра її Юдея.
8.І хоч невірна її сестра Юдея й бачила, що я відіслав Ізраїлеву дочку за всі її блуди і дав їй розвідного листа — вона все ж таки не злякалась, а пішла й собі заходилася блудувати.
9.І блудуванням своїм легкодумним опоганила землю, і зчиняла перелюб з каменем та деревом.
10.Та навіть по всьому цьому зрадлива її сестра Юдея не всім своїм серцем, а тільки лукаво, до мене повернулась, — слово Господнє.»
11.Тоді Господь сказав до мене: «Зрадлива дочка Ізраїлева показала себе справедливішою, ніж невірна Юдея.
12.Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, — слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, — слово Господнє, — не гніватимусь повіки!
13.Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господові, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і мого голосу не слухала, — слово Господнє.
14.Поверніться, о відступницькі діти, — слово Господнє, — бо я ваш Владика. Я візьму з вас по одному з міста, по двоє з родини та й приведу вас на Сіон.
15.Я дам вам пастирів до душі мені, що пастимуть вас мудро та розумно.
16.І як намножитесь і будете плодючі на землі, за тих днів, — слово Господнє, — не говоритимуть більш: Кивот Господнього завіту; і на думку він нікому більш не спаде, і не згадуватимуть про нього, і не жалкуватимуть його, й робити його більше не будуть.
17.На той час Єрусалим зватимуть: Трон Господній, — і всі народи збиратимуться в Єрусалим заради імени Господнього, і не ходитимуть уже більше за пожаданням лихого свого серця.
18.На ті часи дім Юди ходитиме з домом Ізраїля і обидва вони разом прийдуть з північної землі в землю, що я наділив батькам вашим у спадщину.
19.Я думав собі: Як би мені поставити тебе понад дітьми й дати тобі розкішну землю, найкраще між народами спадкоємство? Я думав: Ти зватимеш мене: Мій Батьку! — і зо мною не перестанеш ходити.
20.Але як жінка зраджує коханця свого, так і ви зрадили мене, доме Ізраїля, — слово Господнє.
21.По узвишшях чути голос, плач і благання дітей Ізраїлевих, бо вони викривили свою дорогу, забули Господа, Бога свого.
22.Вернітеся, о відступницькі діти, я вилікую ваші відступства!» Ось ми прийшли до тебе, бо ти єси Господь, Бог наш.
23.Справді, узвишшя — марнота, гамір по горах. Справді, у Господі, нашому Бозі, Ізраїля спасіння.
24.Ганьба пожерла труди батьків наших уже з наших молодощів: овець їхніх і товар їхній, синів їхніх і дочок їхніх.
25.Лягаймо в нашу ганьбу, і стид нехай нас покриє, бо проти Господа, Бога нашого, ми согрішили, ми й батьки наші, вже з молодощів наших і понині — і ми не слухали голосу Господа, Бога нашого.»
4.Умови прощення 1-4; вороги з півночі 5-31.
1.«Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, — слово Господнє, — то повернись до мене. І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш.
2.А й божитимешся: Жив Господь! У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.»
3.Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками.
4.Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, — і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших.
5.Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі; скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині!
6.Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя.
7.Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій; міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться.
8.Тому веретищем підпережіться; плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній.
9.І станеться в той день, — слово Господнє, — що у царя зомліє серце й у князів; священики вжахнуться, і пророки стуманіють.
10.І скажуть: Ой, Господи Боже! Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить!
11.Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого; та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати.
12.Занадто сильний вітер прийшов до мене. Ось і я виречу суд над ними.
13.Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор; коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі.
14.Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись. Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні?
15.Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить.
16.Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі. З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас.
17.Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, — слово Господнє.
18.Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили. Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого.
19.Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох.
20.Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну. Раптом зруйновано мої намети, умить — мої опони.
21.Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути?
22.Бо народ мій безглуздий; вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.»
23.Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня; на небо — і не було на ньому світла.
24.Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались.
25.Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались.
26.Глянув, аж ось плодюче поле — пустиня, і всі його міста в руїнах — перед Господом, перед палким його гнівом.
27.Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту.
28.Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо; бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.»
29.Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає; вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця.
30.І ти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, — та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть.
31.Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує; крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!»
5.Причини ворожої навали.
1.Пройдіть лишень вулицями Єрусалиму, розгляньтесь добре та й розпитайтесь; шукайте по його майданах, чи знайдете кого, що суд чинив би, що шукав би правди, — і я йому прощу.
2.Хоч вони й кажуть: Як жив Господь! — та все ж клянуться вони неправдиво.
3.О Господи, чи ж твої очі не шукають правди? Ти бив їх, та їм неначе б і не боліло; ти вигубив їх, але вони зреклися науки. Обличчя їхні стали твердішими за камінь, не бажають вони навертатись.
4.Я думав собі: Вони, напевно, люди прості, вони дурні, бо путі Господньої не знають, — закону свого Бога.
5.Піду ж я до знатних та розмовлюся з ними, вони бо путь Господню відають та й закон свого Бога. Але вони всі разом ярмо поламали, вужівки розірвали.
6.Тим то й б’є їх лев із лісу, з степу вовк їх нищить, леопард на їхні міста чигає, роздирає хто б з них не вийшов, бо їхніх переступів сила, і відступництвам їхнім міри немає.
7.«Ради чого б я мав тобі простити? Діти твої мене покинули й присягаються лжебогами. Коли я ситив їх, вони перелюби чинили й купами юрмились коло дому блудниці.
8.Вони, немов коні годовані, жеребці гарячі, іржуть — кожний до сусіда жінки.
9.Тож не маю за те їх покарати? — слово Господнє. Чи ж народові, як оцей, не відплачу я?
10.Вилазьте на його мури і руйнуйте, — та не дощенту! Усуньте його парості, бо вони не Господні.
11.Бо дім Ізраїля і дім Юди тяжко мене зрадили», — слово Господнє.
12.Вони Господа відцурались і мовляли: «Таж його немає! І не поб’є нас лихо, і не побачимо ні меча, ні голоднечі.
13.Пророки стануть, немов вітер, і слова в них немає. Нехай так станеться з ними!»
14.Тому Господь сил так говорить: «За те, що висказуєте такі речі, я зроблю слова мої вогнем в устах у тебе, а народ цей — дровами, і він пожре їх.
15.Я наведу на вас, доме Ізраїля, народ іздаля, — слово Господнє; — то народ запеклий, народ давнезний, народ, мови якого ти не знаєш, ані не розумієш, що він говорить.
16.Як гріб відкритий, сагайдак у нього і всі вони витязі.
17.Він поїсть врожай і хліб твій; він поїсть синів твоїх і дочок твоїх; він поїсть овець твоїх і товар твій; він поїсть твій виноградник і смокви твої; зруйнує міста-твердині, що на них звіряєшся, мечем звоює.
18.Та навіть тоді, — слово Господнє, — я вас не вигублю дощенту.
19.Коли ж будете питати: За що вчинив нам усе це Господь, Бог наш? — відкажеш їм: Як мене ви покинули й служили чужим богам у землі вашій, так чужинцям служитимете в землі не вашій.
20.Оповістіть це в домі Якова, звістіть про те в Юдеї, кажучи:
21.Слухай оце, дурний народе, що маєш очі, та не бачиш; маєш вуха, та не чуєш!
22.Мене не боїтеся? — слово Господнє, — передо мною не будете тремтіти? Я ж поклав пісок границею морю, вічний закон, який воно не переступить; хоча й хвилі бушують, та здолати не можуть; хоч вони й ревуть, але його не переступлять.
23.А в народу цього серце вперте й ворохобне; вони збунтувались і геть подались.
24.І не подумають у своєму серці: Біймося Господа, Бога нашого, що дощ дає ранній і пізній своєї пори, що для нас зберігає призначені жнив тижні.
25.Провини ваші це відвернули, і гріхи ваші відняли від вас це добро.
26.Бо між людьми моїми є безбожні, що чигають, як ото птахолови засідають, ставляють сильця, людей ловлять.
27.Як клітка, повна птиць, так у хатах їхніх повно обману. Тому вони завеличались і розбагатіли;
28.розтовстіли так, аж лисняться, у злі переступили всяку міру; справ на суді не розглядають, сироти справ, — і щастить їм, а права бідного на суді не захищають.
29.Чи ж за таке не покараю? — слово Господнє, — чи такому, як оцей, народові та не відплатить моє серце?
30.Жахливе й страшне сталось у цім краї.
31.Пророки пророкують іменем неправди, священики правлять, як хочуть. Народ же мій це любить! І що ви чинитимете, як тому кінець настане?»
6.Облога та завоювання Єрусалиму.
1.Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа! У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель.
2.Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу.
3.До неї прийдуть пастухи з своїми чередами. Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище.
4.Готуйте війну проти неї! Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися.
5.Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци!
6.Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари; воно сповнене насильства!
7.Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство. «Лиш Ґвалт! Руїна!» чути в ньому, передо мною постійно біль і рани.
8.Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.»
9.Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля. Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті.
10.До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили? Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє — це їм на насміх, не до смаку воно їм.
11.Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім.
12.Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, — слово Господнє!
13.Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу; і від пророка до священика усі чинять оману.
14.Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! — а миру немає.
15.Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то — стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», — слово Господнє.
16.Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею.
17.І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати!
18.Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде.
19.Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули.
20.Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.»
21.Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.»
22.Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу.
23.В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.»
24.Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі.
25.У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо.
26.Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник.
27.Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу.
28.Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо — всі зіпсовані.
29.Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились.
30.Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.
7.Марна сама надія тільки на храм і на жертви.
1.Слово, що надійшло до Єремії від Господа:
2.«Стань у дверях дому Господнього і промов там оце слово, скажи: Вислухайте слово Господнє, ви всі юдеї, що входите в ці двері поклонитись Господеві!»
3.Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Направте путі ваші й ваші вчинки, і я дам вам жити на цьому місці.
4.Не покладайтесь на слова оманні, а саме: Храм Господній! Храм Господній! Храм Господній!
5.Бо як ви цілковито направите путі ваші й учинки ваші, як будете чинити праведний суд мій між собою;
6.чужинця, сироту й удову не утискатимете, безвинної крови не проливатимете на цьому місці, й за чужими богами не ходитимете, собі на лихо,
7.тоді я дам вам жити на цьому місці, на землі, що я приділив батькам вашим на вічні віки.
8.Ось ви покладаєтесь на слова оманні, але воно вам не допоможе!
9.Як то? Ви крадете, вбиваєте, чужоложите, кривоприсягаете, кадите перед Ваалом, бігаєте слідом за чужими богами, що їх не знали,
10.а так приходите й стаєте передо мною в цьому домі, що носить моє ім’я, та й говорите: Ми у безпеці! — лише щоб далі коїти всі ці гидоти?
11.Чи не зробився в очах ваших дім цей, що носить ім’я моє, вертепом розбишак? Ось я, сам я це бачив, — слово Господнє!
12.Підіть лишень до мого житла, що в Шіло, де я спочатку оселив був моє ім’я, та й подивітесь, що я вчинив з ним за ледарство мого народу Ізраїля.
13.Тож і тепер — за те, що ви допускались усіх тих учинків, — слово Господнє, — хоч і говорив я до вас раз-по-раз, часто, та ви не послухали, хоч закликав я до вас, та ви не озвались, —
14.учиню так само з цим домом, що носить моє ім’я і що ви на нього покладаєтесь, та й з тим місцем, що я дав вам і батькам вашим, як учинив з Шіло.
15.Я вас відкину з-перед мого обличчя, як був відкинув усіх братів ваших, саме — усе потомство Ефраїма.
16.Ти, отже, не заступайся за народ цей, не благай і не молися за них ревно, не наполягай на мене, бо я не вислухаю тебе.
17.Хіба не бачиш сам, що вони коять по містах Юдеї, по вулицях Єрусалиму?
18.Діти збирають дрова, а батьки запалюють вогонь; жінки ж місять тісто, щоб напекти медяників небесній цариці та возлити ливні жертви чужим богам, щоб мене ображати.
19.Та чи ж мені вони допікають, — слово Господнє, — а не самим собі на свій же власний сором?»
20.Тим то так говорить Господь Бог: «Ось виллється мій гнів і моє обурення на це місце, на людей і на скотину, на польові дерева й на плоди землі, і загориться та й не згасне.»
21.Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Додавайте всепалення ваші до ваших жертв і їжте м’ясо;
22.бо я не говорив і не заповідав батькам вашим про всепалення, жертву, в той день, як я виводив їх з Єгипту,
23.лише дав їм таку заповідь: Слухайте мій голос, бо я буду Богом вашим, а ви будете людьми моїми. Ходіте кожною дорогою, що я вам вказую, щоб вам було добре.
24.Вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого, а йшли за власними думками в запеклості свого злого серця, та й пішли назад, а не наперед,
25.від того часу, як вийшли батьки ваші з Єгипетського краю та й по цей день; і хоч я посилав до вас усіх слуг моїх пророків, часто, день-у-день,
26.ви ж не слухали мене, не нахиляли свого вуха; ні, ставали дедалі більш тугошиїми, чинили гірше, ніж батьки їхні.
27.Ти промовлятимеш до них усі ці слова, але вони тебе слухати не будуть; ти кликатимеш їх, але вони до тебе озиватися не будуть.
28.Тому скажеш до них: Це народ, що не слухає голосу Господа, Бога свого, й науки не приймає! Зникла правда, пропала з уст у них!
29.Обстрижи твоє волосся й відкинь його геть. Затягни по узвишшях жалобну пісню; Господь бо відштовхнув, відкинув народ, який викликає гнів його.
30.Бо сини Юди вчинили зло перед очима моїми слово Господнє. Поставили свої гидоти в домі, який носить моє ім’я щоб його осквернити.
31.Звели узвишшя Тофету, що у долині Бен-Гіннома, щоб там палити синів своїх і дочок своїх, чого я не заповідував і чого я й на мислі не мав.
32.Тому ось прийдуть дні, — слово Господнє, — коли це місце не зватиметься більше Тофет і долиною Бен-Гіннома, лише долиною Різанини, бо вони ховатимуть у Тофеті, — бо не стане місця.
33.А труп людей отих буде поживою птаству небесному й звіреві, що на землі, і нікому буде їх відганяти.
34.Тоді я спиню по містах Юдеї і по вулицях єрусалимських звук радощів та звук веселощів, спів молодого й спів молодої, — бо край стане пустинею.»
8.Нові дороги й погрози, марна надія на закон.
1.«Того часу, — слово Господнє, — повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських.
2.І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі.
3.І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, — слово Господа сил.
4.І ще кажи їм: Так говорить Господь: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться?
5.Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає?
6.Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба. Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив? — Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається.
7.Навіть і бусель у небі знає свою пору; і горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку.
8.І як ви можете казати: Ми мудрі! Закон Господній з нами! Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню.
9.Осоромились мудрі, збентежились і впіймались. Вони відкинули слово Господнє; яка ж там у них мудрість?
10.За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики — усі вони чинять обман.
11.Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир! Мир! — коли миру немає.
12.Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти. Тому й попадають між тими, що впадуть; під час відвідин їхніх вони спотикнуться, — слово Господнє.
13.Я так хотів би з них врожай зібрати, — слово Господнє, — але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя — і те зів’яло. Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть.»
14.Чого ми сидимо? Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам. Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили.
15.Ми ждали миру, — нічого доброго не було; часу одужання, — та ось страхіття.
16.Від Дану чути іржання його коней; від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться. Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому; міста й їхніх мешканців.
17.«Ось бо пошлю на вас гадюк та василисків, проти яких заговору немає; і будуть вас кусати, — слово Господнє.
18.На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє.
19.Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає? Хіба Царя його нема на ньому? — Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими?»
20.Жнива минули, скінчилось літо, та ми не врятувались.
21.Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає.
22.Хіба ж нема бальзаму в Гілеаді, хіба там лікаря немає? То чого ж дочка мого народу не приходить до здоров’я?
23.Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам — джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?
9.Єремія вболіває над зіпсуттям Юди.
1.«Хто дасть мені у пустині притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій і піду геть від нього, бо всі вони перелюбники, зрадників зграя.
2.Напинають язика свого, брехні лука. Зміцнились у краю, та не для правди, від одного бо ледарства до другого переходять; мене ж не знають, — слово Господнє.
3.Стережіться одне одного і ні на якого брата не звіряйтесь, бо кожен брат лукаво чинить і кожен сусід наклеп розносить.
4.Кожен обманює сусіда свого і правди вони не говорять. Язик свій призвичаїли неправду говорити, лукавлять аж до очманіння.
5.Твоя оселя посеред обману; з-за обману не хочуть мене знати», — слово Господнє.
6.Тому так мовить Господь сил: «Ось я розтоплю їх і випробую; як же мені інакше вчинити з дочкою народу мого?
7.Нагострена стріла — язик їхній, він тільки про обман говорить. Мирно із своїм сусідою розмовляють своїми устами, а в серці своїм засідку готують.
8.Як же мені їх не скарати, — слово Господнє, — як же народові, як оцей, моя душа не мала б відплатити?
9.Над горами здійму плач і ридання та по пасовиськах у пустині жалобну пісню: вони бо випалені, ніхто там не проходить, ревіння худоби більш не чути. Від птаха у небі і до звіря — усе порозбігалось, повтікало.
10.Я зроблю з Єрусалиму купу каміння, кубло шакалів; а з міст Юдеї вчиню я безлюдну пустку.»
11.Хто такий мудрий, щоб це зрозуміти? Хто той, до кого уста Господні говорили, і хто міг би вказати? Чому загинув край, вигорілий, мов пустиня без перехожих?
12.Господь сказав: «А що вони кинули закон мій, який я поклав був перед ними і не слухали голосу мого, і за ним не діяли,
13.лише ходили за пожаданням свого серця, за Ваалами, чого їх навчили батьки їхні, —
14.то на те так мовить Господь сил, Бог Ізраїля: Я нагодую їх, народ цей, полином і напою отруйною водою.
15.Я їх порозсіваю поміж народами, яких вони не знали, ні вони самі, ані їхні батьки, і пошлю слідом за ними меч, аж поки їх не знищу.»
16.Так каже Господь сил: «Розважте ж і покличте голосільниць, нехай прийдуть! Пошліть за мудрими жінками, нехай прийдуть.
17.І незабаром здіймуть над ними лемент, щоб очі наші слізьми стікали і наші вії виливалися водою.
18.Бо плач голосний чути з Сіону: Як нас пограбовано, як тяжко соромом побито, ми бо покинули країну, наші бо житла нас повикидали!»
19.Ба, слухайте, ви, жінки, слово Господнє: хай вухо ваше прийме слово з уст його. Навчіть ваших дочок ридати, й одна одну — жалобно співати.
20.Бо смерть продерлась у наші вікна, ввійшла в палати наші, щоб вигубити з вулиць діток, молодиків з майданів.
21.Поляжуть люди трупом, немов гній на чистім полі, немов снопи позад женця, та нікому буде збирати.
22.Так говорить Господь: «Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством.
23.Ні! Хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає мене, що я — Господь, який творю милость і суд, і справедливість на землі; мені бо це довподоби, — слово Господнє.
24.Ось настануть дні, — слово Господнє, — і я покараю всіх обрізаних в їхньому необрізанні:
25.Юдею, Єгипет, Едом, синів Аммона та Моава, і всіх, що голять скроні, що живуть у пустині, всі бо ті народи й увесь дім Ізраїля необрізані серцем.»
10.Ніщотність бовванів і всемогутність Божа.
1.Слухайте слова, що Господь до вас говорить, ви, доме Ізраїля!
2.Так каже Господь: «Поганської дороги не навчайтесь і знаків небесних не страхайтесь, бо їх страхаються погани.
3.Бо бовван поган — нікчемність; то лиш колода, вирубана в лісі, оброблена ремісником із сокирою в руках.
4.Її окрашують золотом та сріблом, цвяхами та молотками її прибивають, щоб не хиталась.
5.Вони, мов опудала на баштані, і не розмовляють вони. Їх треба носити, ходити бо не можуть. Не бійтеся ж їх, бо вони не зашкодять, та й доброго зробити вони не спроможні.»
6.Рівні тобі, о Господи, немає! Великий єси й велике твоє потужне ім’я!
7.Хто тебе не боїться, о царю народів? Бо це тобі належить, бо між усіма мудрими в народах, у всій їхній царській гідності рівні тобі немає.
8.Але всі вони гуртом дурні й безглузді; наука їхня пуста, вона — лиш колода!
9.Коване з Таршішу срібло та золото з Офіру, робота майстра та рук ливарника, з блавату й пурпури їхня одежа, всі вони — робота майстрів спритних.
10.Господь Бог — Бог правдивий; він живий Бог і Цар вічний. Від його гніву земля трясеться, його обурення народи не в силі перенести.
11.Ви їм так маєте сказати: «Боги, що неба й землі не сотворили, зникнуть із землі й з піднебесся.»
12.Він створив землю силою своєю, він всесвіт утвердив мудрістю своєю, і розумом своїм нап’яв небо.
13.Коли видасть свій голос — води ревуть у небі, з кінців землі піднімає він хмари. Він з блискавками дощ утворює і висилає вітер із своїх сховищ.
14.І кожен виявляється дурнем, невігласом; кожен ливар свого боввана соромиться, бо вилитий ним ідол — омана, немає в ньому духу.
15.Вони — марнота, вироби облудні, під час їхньої кари вони згинуть.
16.Не така, як вони, Яковова частка, бо він — Творець усього, й Ізраїль — його покоління-спадщина, Господь сил — його ім’я.
17.Збери з землі твої клунки, ти, що сидиш в облозі.
18.Бо так говорить Господь: «Ось я повикидаю тим разом далеко мешканців цього краю і в скруту зажену їх, щоб знайшли мене».
19.Горе мені! Яка руїна! Болюча моя рана. Та я сказав: «Це лиш недуга, мушу її перетерпіти!»
20.Пограбовано намет мій і порвано все моє мотуззя. Діти мої пішли геть від мене, нема їх більше. Намет мій нікому знову напинати, мої опони розставляти.
21.Бо пастухи стали дурними, Господа не шукали, а через те не мали щастя, й усі стада їхні ось порозкидано.
22.Гук чути! Вже недалеко! Великий галас із північної країни, щоб обернути міста юдейські на пустиню, на притулок шакалів.
23.Я знаю, Господи, що дорога чоловіка не в його волі і не в людині, коли вона ходить, лежить напрям її кроків.
24.Карай нас, Господи, але правно, не у гніві твоєму, бо інакше обернеш нас на ніщо.
25.Вилий обурення на народи, що тебе не знають, і на родини, що імени твого не взивають, бо вони з’їли Якова, його пожерли і житло його спустошили.
11.Порушення союзу, змова проти Єремії.
1.Слово, що надійшло до Єремії від Господа:
2.«Слухайте слово завіту цього і скажіть людям юдейським і мешканцям єрусалимським.
3.А скажи їм: Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Проклят чоловік, який не слухає слів завіту цього,
4.що я заповідав батькам вашим того дня, коли виводив їх з Єгипетського краю, з залізної печі, сказавши: Слухайте голос мій і чиніте так, як вам заповідаю, і будете моїм народом, я ж буду вашим Богом;
5.щоб міг я здійснити клятву, якою клявся батькам вашим, що дам їм землю, текучу молоком і медом, як воно й є нині.» І відказав я: «Нехай так буде, Господи!»
6.І сказав до мене Господь: «Проголоси в містах юдейських і по вулицях єрусалимських усі ці слова: Слухайте слово завіту цього й виконуйте його.
7.Батьків бо ваших попереджав я повсякчасно, коли виводив їх з Єгипетського краю, аж по цей день, нагадувавши уранці й раз-у-раз: Слухайте мій голос!
8.Вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого; кожен ходив уперто за своїм ледачим серцем; тому й навів я на них усе сказане в цьому завіті, що заповів був їм робити, — але вони не виконували.»
9.І Господь сказав до мене: «Постала змова між людьми Юди та мешканцями єрусалимськими.
10.Вони повернулися знову до беззаконств праотців своїх, що зреклися слухати мої слова й пішли за іншими богами, щоб їм служити. Так дім Ізраїля, як і дім Юди порушили союз мій, який я заключив був з їхніми батьками.»
11.Тому ось як говорить Господь: «Я наведу на них лихо, від якого не спроможуться врятуватись, і хоч вони взиватимуть до мене, я їх не слухатиму.
12.Тоді підуть міста Юдеї та мешканці єрусалимські взивати богів, перед якими вони воскурювали, але вони їм ніяк не допоможуть під час їхньої недолі.
13.Скільки бо міст у тебе, стільки й богів у тебе, Юдо, і скільки вулиць у Єрусалимі, стільки настановили ви й жертовників гидоті, жертовників, щоб Ваалові кадити!
14.Тому не молися за цей народ і не здіймай за них крику, ні благання, бо я їх слухати не буду, коли взиватимуть до мене у своїй недолі.
15.Чого ж то моя улюблена шукає в моїм домі, вона, що з багатьма лукаве намислювала? Хіба ж святе м’ясо віддалить від тебе лихо? Чи зможу тим очистити тебе?
16.Зеленою, прекрасною маслиною з пишним плодом назвав тебе був Господь. Під звук великого гриміння запалив він вогонь над нею, і пообсмалювалось її віття.
17.Бо Господь сил, що насадив тебе, вирік на тебе лихо за злочин дому Ізраїля та дому Юди, що вони скоїли собі на шкоду, щоб мене розгнівити, кадивши Ваалові».
18.Господь об’явив мені, і я знаю: тоді ти появив мені їхнє нечестя.
19.А я, немов плохе ягнятко, що на заріз ведуть його, — а я й не відав, що вони лихі думки замислили супроти мене: «Зрубаймо дерево у повній силі й вирвім його з землі живих, щоб ім’я його не згадувалося вже більш!»
20.Ти ж, Господи сил, що справедливо судиш, вивідуєш нутро й серце, дай мені побачити твою відплату їм, бо на тебе поклавсь я в ділах моїх.
21.Тому так каже Господь про людей анатотських, що чигають на твою душу й кажуть: «Не пророкуй во ім’я Господнє, а то помреш від наших рук.»
22.Тому так каже Господь сил: «Ось я їх покараю: хлопці погинуть від меча, сини їхні й дочки їхні помруть із голоду.
23.І не буде в них останку, бо я наведу лихо на людей анатотських у рік їхніх відвідин.»
12.Єремія скаржиться на те, що грішникам щастить.
1.Ти правий будеш, Господи, якби мені спало на думку сперечатися з тобою! А все ж таки позиватисьму з тобою. Чому доля безбожників щаслива, і всім віроломним добре ведеться?
2.Ти насадив їх, і вони коріння пустили, вони ростуть і дають плоди. Ти на устах у них близько, від серця ж їхнього далеко.
3.Мене ж, Господи, ти знаєш, мене ти бачиш і вивідуєш серце моє, яке воно супроти тебе. Відлучи ж їх, мов тих овечок, призначених на заріз, і наготуй їх на день їхнього вистинання.
4.Доки має земля сумувати, а трава сохнути на всім полі? З-за ледарства її мешканців гинуть звірі й птахи. Бо вони кажуть: «Він нашого кінця не бачить.»
5.Коли ти біг з пішими, і вони тебе втомили, то як побіжиш навипередки з кіньми? І коли ти в затишнім краю не безпечний, що, однак, чинитимеш у чагарах йорданських?
6.Бо й брати твої й дім батька твого, й вони зрадливі супроти тебе, і кричать голосно вслід за тобою. Не йми їм віри, хоч би й гарні слова до тебе говорили.
7.Я покинув дім мій, я відцурався спадщини моєї; що мені було найлюбіше, віддав я те ворогам у руки.
8.Спадщина моя мені зробилась, немов лев у лісі: зняла свій рик на мене; за те ж вона мені й осоружна стала.
9.Спадщина моя стала мені рябим птахом, що на нього звідусіль хижі птиці нападають. Ходіть, збирайтеся, всі звірі дряпіжні, кидайтесь на поживу!
10.Гурт пастухів спустошив мій виноградник, ногами потоптав мою частку, мою любу частку вчинив пустим степом.
11.Її обернено на пустиню, і плаче вона, зруйнована, передо мною. Спустошено всю землю, і нікому взяти те до серця.
12.По всіх пагорбах у пустині спустошники позбігались; бо меч Господній пожирає від кінця й до кінця землі, немає миру ні одній людині.
13.Посіяли пшеницю, а будяки пожали; натомились надаремно. Соромляться свого врожаю з-за палкого гніву Господнього.
14.Так говорить Господь: «Усіх моїх злих сусідів, що шарпають спадщину, яку я дав був у посілість моєму народові Ізраїлеві, я повириваю з їхньої землі, а й дім Юди вирву з-посеред них.
15.Потім же, повиривавши їх, я знову змилосерджуся над ними й поверну їх, кожного в його спадкоємство й кожного в його країну.
16.І коли вони навчаться досконало доріг мого народу і клястимуться моїм ім’ям: Як жив Господь! — як то вони були навчили мій люд клястися Ваалом, — то осядуться серед народу мого.
17.Коли ж не слухатимуть, то я вирву зовсім народ той, вигублю його, — слово Господнє!»